Розділ «Епілог Угода»

— Саме тому? — запитав він, а тоді міцно стиснув щелепи, немов жалкуючи, що порушив мовчанку.

— Він думав, що тебе не пускаю я, а не Чарлі, — знову пояснив Едвард.

— Припини це, — огризнувся Джейкоб.

Едвард не відповів. Джейкоб здригнувся, а тоді зціпив зуби так само міцно, як кулаки.

— Белла не перебільшувала, розказуючи про твої… вміння, — процідив він крізь зуби. — Отже, ти уже напевно знаєш, для чого я тут.

— Так, — погодився Едвард. — Але перш ніж ти почнеш, я хочу дещо сказати.

Джейкоб чекав, нервово стискаючи і розтискаючи кулаки, намагаючись себе контролювати.

— Дякую, — мовив Едвард, і говорив він щиро. — Я ніколи не зможу висловити тобі, наскільки я вдячний. Я тобі заборгував, я завдячую тобі рештою свого… існування.

Джейкоб здивовано дивився на нього, від несподіваного повороту розмови його руки перестали тремтіти. Він обмінявся коротким поглядом зі мною, але моє обличчя було таке ж спантеличене, як і його.

— За те, що ти надихав Беллу до життя, — пояснив Едвард грубуватим палким голосом. — Коли мене… не було.

— Едварде… — почала я, але він підняв руку, його очі дивилися на Джейкоба.

На обличчі Джейкоба відбилося розуміння, перш ніж з’явилася незворушна маска.

— Я робив це не заради твоєї вигоди.

— Я знаю. Але це не перекреслює вдячності, яку я відчуваю. Гадаю, ти маєш це знати. Якщо я коли-небудь зможу зробити щось для тебе…

Джейкоб звів чорну брову. Едвард похитав головою.

— Це мені не під силу.

— Тоді кому це під силу? — загарчав Джейкоб. Едвард подивився на мене.

— Їй. Я швидко вчуся, Джейкобе Блек, і я ніколи не роблю однієї помилки двічі. Я залишуся тут, поки вона не вижене мене сама.

Я на мить занурилася в його золоті очі. Було зовсім не важко здогадатися, щó я проґавила в розмові. Єдине, що Джейкобу потрібно від Едварда, — його відсутність.

— Ніколи, — прошепотіла я, досі потопаючи в Едвардових очах.