Розділ 21 Вердикт

Аліса не мовила й слова, й Аро жестом розігнав свою турботливу охорону, яка миттю заблокувала їй дорогу. Аро зустрів Алісу на півдорозі й з нетерплячою іскоркою в очах узяв за руку.

Він ніжно схилив голову і заплющив очі, намагаючись сконцентруватися. Аліса не рухалася, на її обличчі не було жодної емоції. Я чула, як Едвард міцно зціпив зуби.

Ніхто не ворушився. Здається, Аро завмер над рукою Аліси. Минали секунди, і я дедалі дужче напружувалася, ставлячи собі запитання, стільки часу це триватиме і чи взагалі коли-небудь закінчиться? Щось тут було не так, зовсім не так.

Минула ще одна пекельна мить, і нарешті голос Аро порушив мертву тишу.

— Ха-ха-ха, — засміявся він, досі схиливши голову. Він повільно відірвав погляд від Аліси, його очі блищали від хвилювання. — Це було неймовірно!

Аліса сухо усміхнулася.

— Я рада, що вам сподобалося.

— Неймовірний талант — бачити такі видіння, особливо те, що ще не відбулося! — він здивовано похитав головою.

— І те, що я побачила, станеться, — нагадала йому Аліса тихим голосом.

— Так, так, я вірю. Жодних проблем.

Здається, Гай був трохи розчарований — Фелікс і Джейн поділяли його почуття.

— Аро, — дорікнув Гай.

— Любий Гаю, — усміхнувся Аро. — Тобі не варто хвилюватися. Подумай тільки про можливості! Вони не приєднаються до нас сьогодні, але ми можемо завжди сподіватися на майбутнє. Уяви тільки, яку радість принесе нашому дому сама лише юна Аліса… Крім того, мені так хочеться побачити, як Белла стане однією з нас!

Здається, Аро вдалося переконати. Та хіба він не розуміє, наскільки суб’єктивні видіння Аліси? Що сьогодні вона могла вирішити перетворити мене, але завтра змінить свою думку? Мільйон маленьких рішень, її рішень, а також рішень інших людей — наприклад, Едварда — можуть усе змінити, і майбутнє зверне на інший шлях.

Та чи має значення, що Аліса справді цього хоче, чи зміниться щось, якщо я стану вампіром, адже Едвард так опирається цій ідеї? Якщо для нього смерть краща альтернатива, ніж моє вічне існування, безсмертний клопіт? Я була нажахана й відчувала, що впадаю в депресію, тону в ній…

— Отже, ми можемо йти? — запитав Едвард рівним голосом.

— Так, так, — сказав Аро привітно. — Але, будь ласка, навідуйте нас. Це так захопливо!

— І ми також відвідаємо вас, — пообіцяв Гай, раптом його очі наполовину заплющилися, немов у ящірки, яка дивиться на тебе пильним поглядом. — Аби переконатися, що ви виконуєте всі умови зі свого боку. На вашому місці я б не барився. Ми ніколи не даємо другого шансу.

Щелепи Едварда міцно стиснулися, але він мовчки кивнув у відповідь.

Гай самовдоволено посміхнувся й повернувся назад, до трону, де сидів Марк, нерухомий і байдужий.