Розділ 21 Вердикт

Едвард вагався. Краєм ока я побачила, як Фелікс і Джейн скривилися.

Перш ніж відповісти, Едвард зважив кожне слово.

— Я… мабуть… ні.

— Алісо? — запитав Аро досі з надією в голосі. — Можливо, перспектива приєднатися до нас зацікавить тебе?

— Ні, дякую, — відповіла Аліса.

— А ти, Белло? — Аро звів брови.

До моїх вух долинуло низьке шипіння Едварда. Я дивилася на Аро безтямним поглядом. Невже він жартує? Чи й справді питає, чи не хочу я залишитися на обід?

Першим, хто порушив мовчанку, був білочубий Гай.

— Що таке? — він вимагав пояснень від Аро; голос його був тихий мов шепіт.

— Гаю, ну хіба ти не бачиш потенціалу, — ніжно дорікнув йому Аро. — Відтоді як ми знайшли Джейн та Алека, я ще не зустрічав, щоб талант був таким багатообіцяючим. Можеш уявити наші можливості, коли вона стане однією з нас?

Гай відвів погляд, на його обличчі з’явився ядучий вираз. Очі Джейн спалахнули від обурення, коли вона почула таке порівняння.

Едвард просто кипів. Я чула гуркотіння в його грудях і зрозуміла, що зараз він загарчить. Я не могла дозволити, щоб він постраждав через свою запальну вдачу.

— Ні, дякую, — відповіла я майже пошепки, мій голос тремтів від переляку.

Аро зітхнув.

— Яке невезіння! Яке марнотратство! Едвард зашипів:

— Злука або смерть — ось що все це значить? Я підозрював таке, коли нас привели в цю кімнату. Такі у вас закони?

Тон його вразив мене. Голос звучав сердито, але в тому, як він говорив, було щось обачне — наче він ретельно добирав слова.

— Звісно, що ні, — кліпнув Аро — здається, це його вразило. — Ми зібралися тут, очікуючи повернення Гайді. А не через вас.

— Аро, — прошипів Гай. — Закон розповсюджується на них. Едвард уп’явся поглядом у Гая.

— Чого б це? — запитав він. Мабуть, він знав, про що думає Гай, але хотів змусити його сказати це вголос.