Розділ 21 Вердикт

Пара, що йшла попереду (судячи з акценту, це були американці), оцінююче роздивлялася навколо себе.

— Ласкаво просимо, шановні гості! Ласкаво просимо до Волтерри! — долинув із круглої кімнати мелодійний голос Аро.

Решта відвідувачів — сорок, а може, й більше — йшли за парою американців. Деякі з них вивчали обстановку, як туристи. Дехто робив фотографії. Інші здавалися спантеличеними, наче причина, яка привела їх у цю кімнату, стала вельми сумнівною. Я звернула увагу на одну маленьку жінку в чорному. На її шиї висіли чотки, і вона міцно трималася рукою за хрестик. Вона йшла повільніше, ніж інші, й час від часу торкалася когось, ставлячи запитання не знайомою мені мовою. Здається, ніхто не розумів її, і в її голосі все дужче відчувалася паніка.

Едвард притис мене обличчям до грудей, але було вже запізно. Я все збагнула.

Тільки-но основний потік людей пройшов, Едвард одразу штовхнув мене до дверей. Я відчула, що на моєму обличчі з’явився нажаханий вираз, а з очей потекли сльози.

В декорованій золотом залі було тихо й безлюдно, за винятком однієї розкішної, величавої жінки. Вона з цікавістю дивилася на нас, а особливо на мене.

— З поверненням додому, Гайді, — привітався з нею Деметрі, визираючи з-за наших спин.

Гайді байдуже усміхнулася. Вона нагадала мені Розалію, хоча вони були зовсім не схожі — просто її краса була також винятковою, незабутньою. Я не могла відвести від неї погляду.

Вона була одягнена так, щоб підкреслити свою красу. Її дивовижні довгі ноги, одягнені в чорні панчохи, визирали з-під найкоротшої в світі міні-спідниці. Зверху на ній була симпатична червона блузка на довгий рукав. Її довге темно-руде волосся було неймовірно блискуче, а очі переливалися дивним відтінком фіолетового — такий незвичайний колір міг виникнути в результаті поєднання синіх контактних лінз і червоних райдужних оболонок очей.

— Деметрі, — муркнула вона улесливо. Її погляд блукав між моїм обличчям і сірим плащем Едварда.

— Хороший улов, — похвалив її Деметрі. І раптом я зрозуміла призначення її яскравого відвертого одягу… Вона була не тільки рибалкою, але й приманкою.

— Дякую, — вона обдарувала його приголомшливою посмішкою. — А хіба ти не приєднаєшся?

— За хвилину. Залиш трохи для мене.

Гайді кивнула та зникла в дверях, кинувши на мене ще один допитливий погляд.

Едвард прискорив темп, і тепер я майже бігла. Ми ще не встигли дістатися оздоблених дверей у кінці кімнати, як почулися страшні зойки.