Розділ 21 Вердикт

— Зате ваш талант потужніший, — кинув Едвард сухо. Дивлячись на Алісу, він коротко пояснив: — Аро потрібен фізичний контакт, щоб почути чиїсь думки, але він чує набагато більше, ніж я. Ти ж знаєш, що я можу чути тільки те, що в тебе на думці зараз. Аро ж чує всі думки, які коли-небудь виникали в твоїй голові.

Аліса звела тонкі брови, а Едвард нахилив голову. Аро не упустив і цього.

— Але якби я міг чути на відстані… — зітхнув Аро, вказавши жестом на них двох і на обмін думками, який щойно відбувся між ними. — Це було б так зручно.

Аро подивився за наші спини. Всі решта повернули голови в тому самому напрямку, навіть Джейн, Алек і Деметрі, який мовчки стояв біля нас.

Я відреагувала найповільніше. Фелікс повернувся, за ним ішли двоє чоловіків, одягнені з ніг до голови в чорне. Обоє були дуже схожі на Аро, один із них мав таке ж саме довге чорне волосся. В другого волосся було сніжно-біле — того самого відтінку, що й обличчя, — воно також розсипалося по плечах. На їхніх обличчях була така ж сама пергаментна шкіра.

Прекрасне тріо з картини Карлайла за останні триста років зовсім не змінилося.

— Марку, Гаю, подивіться-но тільки! — наспівував Аро. — Зрештою, Белла жива, і Аліса також тут, разом із нею! Хіба це не чудово?

Жоден із них двох, здається, не вважав, що слово «чудово» годиться у цьому випадку. Темноволосий чоловік, очевидячки, нудьгував, наче мав можливість уже не одне тисячоліття спостерігати ентузіазм Аро. На обличчі другого застиг кислий вираз.

Та відсутність інтересу з їхнього боку не приборкала радості Аро.

— А тепер послухаймо їхню історію, — майже проспівав Аро своїм прегарним голосом.

Білочубий древній вампір відійшов подалі, рушивши до одного з дерев’яних тронів. Другий зупинився біля Аро і простягнув руку — спочатку я подумала, що він хоче взяти Аро за руку. Але він тільки швиденько торкнувся долоні Аро й опустив руку вниз. Аро вигнув дугою чорну брову. Я здивувалася, що його пергаментна шкіра не луснула від такого руху.

Едвард пирхнув дуже тихо, й Аліса допитливо подивилася на нього.

— Дякую, Марку, — сказав Аро. — Це вельми цікаво.

За якусь мить я зрештою усвідомила, що Марк дозволив Аро прочитати свої думки.

Здається, Марка все це мало цікавило. Він відвернувся від Аро і рушив до крісел біля стіни — либонь, він вирішив приєднатися до того, кого звали Гай. За ним прямували два мовчазні вурдалаки — охоронці, як я розумію. Я помітила, що дві жінки в літніх сукнях підвелись і також підійшли до Гая, ставши в таких самих позах, що й охорона. Сама думка про те, що вампірам потрібна охорона, здалася мені трохи смішною, але, можливо, древні вурдалаки такі ж крихкі, як і їхня шкіра.

Аро хитав головою.

— Дивовижно, — мовив він. — Неймовірно і дивовижно.

Обличчя Аліси був украй зацікавлене. Едвард обернувся до неї й пояснив тихим низьким голосом:

— Марк вловлює стосунки. Він здивований силою наших. Аро усміхнувся.

— Як зручно, — повторив він сам до себе. А тоді заговорив до нас: — Запевняю вас, існує дуже мало речей, які можуть здивувати Марка.