Розділ 21 Вердикт

Фелікс застогнав.

— Ах, Феліксе, — усміхнувся Аро, немов забавляючись. — Гайді має з’явитися тут щомиті. Терпіння.

— Гм, — голос Едварда набрав нового відтінку. — У такому разі, можливо, нам краще піти якнайшвидше.

— Так, — погодився Аро. — Це хороша ідея. Іноді трапляються нещасні випадки. Проте якщо ви не заперечуєте, я б радив вам дочекатися, поки стемніє.

— Звісно, — погодився Едвард, тоді як я зіщулилася на саму тільки думку про те, що нам доведеться провести в цьому місці ще цілий день, перш ніж вдасться утекти.

— І ще одне, — додав Аро і пальцем поманив до себе Фелікса. Фелікс одразу ж підійшов, і Аро розстебнув сірий плащ, який носив велетенський вурдалак. Тоді кинув його Едварду. — Візьми це. Ти трохи привертаєш до себе увагу.

Едвард накинув довгий плащ на плечі, не одягнувши каптура.

Аро зітхнув.

— А він тобі личить.

Едвард почав хихикати, але несподівано припинив, зиркнувши через плече.

— Дякую, Аро. Ми почекаємо в іншому місці.

— Бувайте, юні мої друзі, — сказав Аро; його очі засяяли, коли він поглянув у тому ж напрямку.

— Ходімо, — мовив Едвард, цього разу трохи нас підганяючи.

Деметрі вказав жестом, що ми повинні йти за ним, і рушив до тих самих дверей, через які ми зайшли. Вочевидь, це був єдиний вихід.

Едвард ніжно підштовхував мене вперед. Аліса йшла поруч, із другого боку. Я не могла роздивитися виразу її обличчя.

— Недостатньо швидко, — пробурмотіла вона.

Я витріщилася на неї зляканими очима, але вона здалася мені просто засмученою. Саме тоді я вперше почула шум голосів — гучних і різких, — який долинав із приймальні.

— О, це так незвичайно, — хрипкий чоловічий голос швидко наростав.

— Так середньовічно, — долинав здалеку неприємний пронизливий жіночий голос.

Великий натовп просочився крізь маленькі двері, заповнивши меншу кам’яну кімнату. Деметрі жестом указав, щоб ми зупинилися. Ми притиснулися до холодної стіни, щоб дати дорогу туристам.