Розділ 21 Вердикт

Я подивилася на мертве обличчя Марка й одразу ж повірила цим словам.

— Це так важко зрозуміти, навіть зараз, — міркував Аро, дивлячись на Едвардову руку, яка обнімала мене. Мені було складно слідкувати за хаотичним потоком думок Аро. Тим більше, я щосили намагалася тримати себе в руках. — Як ти можеш стояти так близько біля неї?

— Не без зусиль, — відповів Едвард спокійно.

— І все ж — la tua cantante![18] Яка розтрата! Едвард ледь чутно розсміявся — без крихти іронії.

— Радше ціна.

— Це дуже висока ціна, — мовив Аро скептично.

— Воно того варте. Аро засміявся.

— Якби я не відчув її запаху в твоїх спогадах, я б ніколи не повірив, що бажання скуштувати чиєїсь крові може бути таким сильним. Я ще ніколи не відчував такого. Більшість із нас багато віддали б заради такого подарунка, але ти…

— Марную такий подарунок, — закінчив Едвард, тепер у його голосі відчувалася іронія.

Аро знову засміявся.

— О, як я сумую за своїм другом Карлайлом! Ти нагадуєш мені його — тільки він не був таким злим.

— Карлайл багато в чому затьмарює мене.

— Я, певна річ, ніколи не думав, що Карлайл зможе контролювати себе й упорається з усіма своїми бажаннями, але тут ти вельми його випередив.

— Навряд чи, — мовив Едвард нетерпляче. Наче його втомили ці формальності. Від цього мені стало ще страшніше; я не могла не уявляти, що за його прогнозом трапиться далі.

— Я задоволений його успіхами, — міркував Аро вголос. — Твої спогади про нього — це справжній подарунок для мене, хоча вони неймовірно мене дивують. Я здивований… що мене тішать його успіхи на обраній ним дорозі. Я очікував, що з часом він зазнає спустошення, ослабне. Я глузував із його плану — знайти послідовників, які поділятимуть такі ж погляди. Однак тепер я щасливий, що помилявся.

Едвард не відповів.

— Але твоя стриманість! — Аро зітхнув. — Я й не знав, що така сила волі взагалі можлива. Привчити себе ігнорувати такий потяг, і не один раз, а знову і знову, — якби я не відчув цього сам, я б ніколи тобі не повірив.

Едвард байдуже спостерігав, як Аро висловлює свій захват. Я знала Едвардове обличчя занадто добре — час не змінив його, — я знала, як він може приховувати бурхливі емоції під маскою спокою. Я докладала чимало зусиль, щоб дихати рівно.

— Варто мені згадати, як вона тебе притягує… — захихикав Аро, — і мене одразу починає мучити спрага.

Едвард напружився.