Розділ 17 Гостя

— Ой, — я ступила крок назад.

— Ти зможеш уникнути неприємностей протягом однієї години? — запитала вона скептично. Тоді, перш ніж я встигла відповісти, вона підняла палець і заплющила очі. На кілька секунд її обличчя стало гладким і віддаленим.

Її очі розплющилися, і вона сама відповіла на своє запитання.

— Так, із тобою все буде гаразд. Принаймні сьогодні ввечері, — вона скорчила гримасу. Навіть роблячи це, вона схожа була на янгола.

— Ти повернешся? — запитала я тихо.

— Обіцяю — за годину.

Я подивилася на годинник на кухонному столі. Вона засміялася і швидко нахилилася, щоб поцілувати мене в щоку. Тоді зникла.

Я глибоко вдихнула. Аліса повернеться. Зненацька мені стало набагато краще.

У мене було чим себе зайняти, поки я чекала. Перш за все прийняти душ. Роздягнувшись, я принюхалася, але не відчула нічого, окрім запаху морської води й водоростей. Цікаво, що Аліса мала на увазі, коли казала — від мене тхне?

Прийнявши душ, я знову повернулася на кухню. Я не побачила ніяких ознак того, що Чарлі їв; мабуть, він повернеться голодним. Я тихо наспівувала собі під носа, поки йшла на кухню.

Доки вчорашня запіканка грілася у мікрохвильовій, я розклала диван, застелила його й поклала подушку. Алісі це не потрібно, але це маскарад для Чарлі. Я старалася не дивитися на годинник. Не було причини панікувати, адже Аліса пообіцяла.

Я швиденько проковтнула обід, не насолоджуючись його смаком — тому що відчувала біль у попеченому горлі. Я більше хотіла пити; мабуть, я випила понад півгалона[9] води. Морська сіль у моєму організмі викликала зневоднення.

Чекаючи, я вирішила подивитися телевізор.

Аж тут Аліса матеріалізувалася на своєму імпровізованому ліжку. Її очі переливалися жовто-коричневим кольором іриски. Аліса усміхнулася й погладила подушку.

— Дякую.

— Ти скоро, — мовила я радісно.

Я сіла поруч і поклала голову їй на плече. Вона обняла мене своїми холодними руками й зітхнула.

— Белло, ну і що нам робити з тобою?

— Не знаю, — мовила я. — Я й справді старалася.

— Я тобі вірю. Запала тиша.