Розділ 17 Гостя

— Чарлі? — сказала я в трубку.

— Ні, це я, — сказав Джейкоб.

— Джейку! Аліса уважно вивчала вираз мого обличчя.

— Просто хотів переконатися, що ти ще жива, — кисло мовив Джейкоб.

— Зі мною все гаразд. Я ж казала тобі, що це не…

— Так. Я зрозумів. Бувай. Джейкоб повісив трубку. Я зітхнула й схилила голову набік, втупившись у стелю.

— Проблема. Аліса стиснула мою руку.

— Вони не дуже раді, що я тут.

— Так, не дуже. Але їх це не стосується. Аліса пригорнула мене однією рукою.

— То що ми робитимемо тепер? — міркувала вона. Здається, зараз вона говорила сама до себе. — Треба щось робити. Розплутати цей клубок.

— Робити що? Раптом на її обличчі з’явилося хвилювання.

— Я не впевнена… Мені слід побачитися з Карлайлом. Невже вона піде так скоро? У шлунку похололо.

— Можеш побути ще? — благала я. — Будь ласка? Недовго. Я так за тобою скучила, — мій голос зірвався.

— Якщо ти думаєш, що це хороша ідея, — її очі були нещасні.

— Так, думаю. Ти можеш залишитися тут — Чарлі не заперечуватиме.

— У мене є свій дім, Белло.

Я кивнула, розчарована, але покірна. Вона вагалася, вивчаючи мене.

— Ну, принаймні мені треба забрати валізу з одягом. Я обняла її.

— Алісо, ти найкраща!

— А ще, гадаю, мені треба на полювання. Негайно, — додала вона, її голос був напружений.