Розділ 17 Гостя

— Справа не в цьому, чи не так? Не схоже на те, що ви поїхали заради моєї вигоди.

Аліса насупилася й опустила на мить погляд.

— Ну… Гадаю, сьогодні я зробила необдуманий учинок. Мабуть, мені не варто було піддаватися імпульсу і нав’язуватися тобі.

Я відчула, як кров відлинула від мого обличчя. По шкірі побігли мурашки.

— Ні, Алісо, не йди, — прошепотіла я. Мої пальці вхопилися за комір її білої сорочки, дихання пришвидшилося. — Будь ласка, не залишай мене.

Її очі широко розплющилися.

— Все гаразд, — сказала вона, повільно вимовляючи кожне слово. — Сьогодні я нікуди не піду. Дихай глибше.

Я спробувала послухатися її, хоча мені важко було знайти у грудях власні легені.

Аліса вивчала моє обличчя, поки я намагалася дихати. Вона зачекала, доки я заспокоюсь, перш ніж продовжити.

— Ти маєш такий вигляд, наче побувала в пеклі, Белло.

— Я сьогодні мало не втопилася, — нагадала я їй.

— Справа не в цьому. Ти — розгублена. Я здригнулася:

— Слухай, я роблю все, що в моїх силах.

— Що ти маєш на увазі?

— Мені було нелегко. Та я працюю над собою. Вона насупилася.

— Я ж казала йому, — мовила вона сама до себе.

— Алісо, — зітхнула я. — Що ти очікувала побачити? Я маю на увазі, окрім мого трупа? Невже ти думала, що я тут веселюся, безжурно наспівую? Я думала, ти добре мене знаєш.

— Так, знаю. Але я сподівалася.

— Гадаю, мені не місце на ярмарку дурників. Задзвонив телефон.

— Це, мабуть, Чарлі, — сказала я, зводячись на ноги. Я взяла Алісу за кам’яну долоню й потягнула за собою на кухню. Я не збиралася випускати її з поля зору.