Розділ 17 Гостя

Аліса похитала головою.

— Я казала йому, що це може трапитися, але він мені не повірив. «Белла пообіцяла, — (вона так точно зімітувала його голос, що я аж заціпеніла, біль охопив усеньке тіло). — Не підглядай у її майбутнє, — продовжувала Аліса цитувати. — Ми уже й так наробили шкоди».

Але те, що я не дивлюся, не значить, що я не бачу, — провадила Аліса. — Я не стежила за тобою, присягаюся, Белло. Просто я вже налаштована на тебе… коли я угледіла, що ти стрибаєш, я навіть не думала, я просто сіла на літак. Я знала, що приїду запізно, але не могла нічого з собою вдіяти. Я прийшла сюди, бо думала, що зможу підтримати Чарлі, — аж тут приїжджаєш ти, — вона знову похитала головою, цього разу збентежено. Її голос напружився. — Я бачила, як ти занурилась у воду, я чекала й чекала, але ти так і не випливла. Що сталося? Як ти могла зробити таке з Чарлі? Невже ти не подумала, яким це буде для нього ударом? А про мого брата ти подумала? Чи знаєш ти, що Едвард…

Я зупинила її, щойно вона вимовила його ім’я. Я дозволила їй говорити, навіть потому як збагнула, що вона помилилася, просто я хотіла чути її ідеальний, схожий на дзвіночок голос. Та настав час зупинити її.

— Алісо, я не збиралася накладати на себе руки. Вона подивилася на мене з підозрою.

— Ти хочеш сказати, що не скакала зі скелі?

— Ні, але… — я скривилася. — Це було тільки заради розваги. Її обличчя напружилося.

— Я бачила, як друзі Джейкоба пірнають у воду зі скель, — наполягала я на своєму. — Мені здалося, що це… весело, а оскільки мені стало нудно…

Вона чекала.

— Я не подумала, що шторм може змінити течію. Власне, я взагалі не подумала про воду.

Аліса на це не купилася. Я бачила, що вона досі вважає, ніби я намагалася вкоротити собі віку. Я вирішила змінити тему.

— Якщо ти бачила, як я пірнула у воду, чому ти не бачила Джейкоба?

Вона розгублено схилила голову набік. Я продовжила.

— Я б, напевно, втопилася, якби Джейкоб не скочив за мною. Гаразд, можливо, в це важко повірити. Але так воно й було, він стрибнув за мною і витягнув мене, гадаю, саме він відволік мене назад до берега, хоча я й не пам’ятаю цього. Я провела під водою не більше хвилини, а тоді він мене витягнув. Чому ти не бачила цього?

Вона розгублено насупилася.

— Хтось тебе урятував?

— Так. Мене урятував Джейкоб.

Я з цікавістю спостерігала за Алісою. На її обличчі промайнуло безліч незрозумілих емоцій. Очевидно, щось її схвилювало — її неповні видіння? Та я не була цього певна. Тоді вона повільно нахилилася й фиркнула мені в плече.

Я завмерла.

— Не будь смішною, — пробурмотіла вона й фиркнула ще кілька разів.