Розділ 11 Секта

— Мені треба переодягнутися. Чарлі замислився.

— Гаразд, — мовив він розгублено.

Я вирішила прийняти душ, тому що вельми змерзла, але гаряча вода, здається, не допомогла. Я досі тремтіла, тому вимкнула воду. Запанувала тиша, і я почула, як Чарлі говорить із кимсь унизу. Я загорнулася в рушник і вийшла з ванної кімнати.

В голосі Чарлі відчувалася злість.

— Мене цим не проведеш. Це якась нісенітниця. Потім запала тиша, і я зрозуміла, що він говорить по телефону. Минула хвилина.

— Не звалюй усе на Беллу! — раптом загорлав Чарлі.

Я аж підскочила. Коли він заговорив знову, голос його лунав тихше й обережніше:

— Белла неодноразово давала зрозуміти, і то дуже ясно, що вони з Джейкобом тільки друзі… Ну, якщо все так і було, то чому ти не розказав мені про все з самого початку? Ні, Біллі, думаю, що вона права щодо цього… тому що я знаю свою дочку, і якщо вона каже, що раніше Джейкоб був наляканий… — він не закінчив речення, а коли заговорив знову, то майже кричав. — Що ти маєш на увазі, коли кажеш, що я знаю свою дочку не так добре, як гадаю?… — (Він слухав якусь мить, а тоді відповів так тихо, що я ледве почула). — Якщо ти вважаєш, що я нагадаю їй про це знову, то краще подумай двічі. Вона тільки почала приходити до тями, і певен, завдяки Джейкобу. І якщо вона знову впаде в депресію через Джейкоба і його нового друга Сема, то їм доведеться відповідати за це переді мною. Ти мій друг, Біллі, але все це завдає болю моїй сім’ї.

Знову настала пауза, поки Біллі відповідав.

— Так, ти правильно мене зрозумів — якщо ті хлопці хоч на міліметр перевищать межу дозволеного, я про це знатиму. Ми пильно стежитимемо за ними, можеш навіть не сумніватися, — це вже говорив не Чарлі; тепер це був шеф Свон. — Прекрасно. Ага. До побачення, — він із гуркотом жбурнув трубку.

Я швиденько перетнула навшпиньки коридор і зайшла в свою кімнату. Чарлі сердито бурчав на кухні.

Отже, Біллі збирався звинуватити в усьому мене. Я довела Джейкоба, і він нарешті не витримав.

Дивно, але я сама цього боялася. Проте після того, що Джейкоб сказав мені сьогодні, я перестала в це вірити. Це була не просто несподівана сварка, але понад усе мене здивувало те, що Біллі опустився до того, аби втручатися в наші з Джейкобом справи. Це наштовхнуло мене на одну цікаву думку: що б вони не приховували, ця таємниця була набагато важливіша, ніж я могла собі уявити. Принаймні мені відомо, що Чарлі на моєму боці.

Я одягнула піжаму й залізла в ліжко. Життя здалося мені набагато темнішим, ніж досі. Рани — тепер їх було дві — вже почали боліти, а чому б і ні? Я занурилася в спогади — не справжні, бо вони були занадто болючі, а фальшиві спогади про Едвардів голос, який почула сьогодні, — я прокручувала його в голові знову й знову, аж поки не заснула. Сльози повільно стікали донизу по моєму порожньому обличчю.

Сьогодні мені наснився новий сон. Падав дощ, Джейкоб безшумно йшов поруч, хоча під моїми ногами земля хрустіла, немов сухий гравій. Але то був не мій Джейкоб; це був новий, утомлений та граційний Джейкоб. Його плавні, витончені рухи когось мені нагадували, і поки я дивилася, він почав мінятися. Бронзовий відтінок його шкіри змився, лице стало блідо-біле, немов кістка. Очі зробилися золотистими, потім криваво-червоними, а тоді знову золотистими. Його нестрижене волосся маяло на вітрі, стаючи каштановим там, де його торкався вітер. А обличчя стало таким прегарним, що моє серце почало шалено калатати. Я потягнулася до нього, але він відступив на крок, затуляючись руками, мов щитом. А тоді Едвард зник.

Я прокинулася серед ночі й не могла зрозуміти, коли почала плакати — оце щойно, чи, може, я плакала ще уві сні. Я подивилася на темну стелю. Відчувала, що минуло уже більш як половина ночі — і я в напівсонному стані. Я втомлено заплющила очі й проказала молитву, щоб знову заснути і щоб мені нічого не снилося.

Саме в цей момент я почула шум, який, мабуть, розбудив мене з самого початку. Щось гостре дряпало моє вікно, спричиняючи бридкий звук, немов кігтями по склу.