Розділ 11 Секта

— Ти ж пам’ятаєш свого друга Квіла? Так, він наляканий. Джейкоб розвернувся до мене. Його лице скривилося від болю.

— Квіл, — єдине, що він сказав.

— Він також хвилюється за тебе. Він приголомшений тим, що діється.

Джейкоб у відчаї поглянув повз мене. Я не вступалася.

— Він боїться, що стане наступним.

Джейкоб схопився за дерево, його обличчя набрало дивного зеленуватого відтінку.

— Він не стане наступним, — прошепотів Джейкоб сам до себе. — Він не може бути наступним. Тепер уже все закінчилося. Це не повинно продовжуватися. Навіщо? Навіщо? — він ударив кулаком по дереву. Деревце було зовсім невелике, тонке й усього на кілька футів вище за Джейкоба. Але я все одно здивувалася, коли стовбур тріснув і шумно впав на землю.

Джейкоб витріщився на гострі кінці зламаного стовбура, його одразу ж охопив жах.

— Мені треба повертатися, — він розвернувся й пішов так швидко, що мені довелося за ним бігти.

— Назад до Сема!

— Все залежить від того, як на це подивитися, — мовив Джейк. Він щось бурмотів собі під ніс, відвертаючись від мене.

Я догнала його біля свого пікапа.

— Зажди! — крикнула я, коли він рушив до будинку.

Він обернувся до мене, і я побачила, що його руки знову тремтять.

— Їдь додому, Белло. Я більше не можу спілкуватися з тобою.

Дурний недоречний біль був надзвичайно пекучий. На очах знову з’явилися сльози.

— Ти… кидаєш мене? — слова були не зовсім годящі, але це було найкраще, що я змогла придумати. Зрештою, те, що було у нас із Джейкобом, — не просто шкільний роман. Це було щось набагато сильніше.

Раптом він гірко засміявся.

— Навряд чи. Якби таке сталося, я б тоді сказав: «Давай залишимося друзями». Але я не можу сказати навіть цього.

— Джейкобе… чому? Сем не дозволяє тобі мати інших друзів? Будь ласка, Джейку. Ти ж пообіцяв. Ти мені потрібен!