Розділ 11 Секта

— Белло, щойно дзвонив Чарлі. Я сказав йому, що ти вже їдеш додому, — його очі були сповнені співчуття.

Його співчуття стало останньою краплею. Я не відповіла. Просто мовчки розвернулася й сіла в машину. Я не зачинила вікон, тому сидіння змокли. Та це не мало ніякого значення. Я сама промокла до нитки.

Все не так погано! Все не так погано! — мій мозок намагався мене заспокоїти. Не так погано. Це ж не кінець світу, таке не може повторитися ще раз. Це просто кінець того маленького світу, в якому я жила досі. Ось і все.

Все не так погано, — погодилася я, — але таки погано.

Я думала, що Джейкоб зцілить мою рану — чи принаймні заповнить її чимось, не дозволивши їй так сильно боліти. Я помилилася. Він завдав мені ще однієї рани, вирізав ще одну діру — тепер я стала схожа на швейцарський сир. Дивно, що я досі не розсипалася на шматочки.

Чарлі чекав на ґанку. Коли я під’їхала до будинку, він вийшов мені назустріч.

— Дзвонив Біллі. Він сказав, що ви з Джейком сильно посварилися; сказав, що ти дуже засмутилася, — пояснив він, відчиняючи дверцята моєї машини.

Тоді він зазирнув мені в обличчя. Й аж вжахнувся. Я намагалася уявити власне лице, щоб дізнатися, що він там побачив. Воно було порожнє й холодне, і я усвідомила, що саме нагадало це йому.

— Все сталося не зовсім так, — пробурмотіла я.

Чарлі простягнув руку й допоміг мені вилізти з машини. Він нічого не сказав про мій мокрий одяг.

— То що тоді трапилося? — запитав він, коли ми зайшли всередину.

Водночас він зняв із канапи покривало й накинув мені на плечі. Тільки тепер я помітила, що тремчу.

— Сем Юлі каже, що Джейкоб більше не може бути моїм другом, — мій голос звучав якось в’яло.

Чарлі кинув на мене здивований погляд.

— Хто це тобі сказав?

— Джейкоб, — мовила я, хоча це було не зовсім те, що він сказав. І все-таки це була правда.

Брови Чарлі підскочили вгору.

— Ти справді думаєш, що Сем Юлі якось причетний до цього?

— Я точно знаю. Але Джейкоб не каже, як саме.

Я чула, як вода з мого одягу стікає на підлогу й заливає лінолеум.