Розділ «ДВІ ВЕЖІ»

— Ні, та мені незручно. Цікаво, коли ми востаннє спали в ліжку?

— Полічи на пальцях! — сказав Мері, позіхнувши. — Скільки вже минуло від Лорієну…

— Це не те! — зітхнув Піпін. — Я про справжнє ліжко у спальні.

— Ну, тоді від Рівендолу. Та нині я засну будь-де.

— Тобі пощастило, Мері, — знову прошепотів Піпін після довгої мовчанки. — Ти їхав із Ґандалфом.

— Ну, і що з того?

— Він тобі щось розповідав?

— Так, і немало. Більше, ніж звичайно. Але ти чув усе чи майже все; ви їхали близько, і ми не робили з цього таємниці. Можеш завтра поїхати з ним, якщо думаєш, що тобі він скаже більше… і якщо візьме тебе.

— Справді? Чудово! Але він такий потайливий, правда? Анітрохи не змінився.

— Та ні, змінився! — Мері вже зовсім прокинувся, дивуючись, що так занепокоїло його товариша. — Він виріс, чи що. Здається, став і добрішим, і грізнішим; і веселішим, і серйознішим водночас. Він змінився; тільки ми ще не побачили, наскільки. Пригадай, як він обійшовся зі Саруманом! Не забувай, що раніше Саруман стояв вище за Ґандалфа: очолював Раду, чи як там воно зветься. Він був Саруманом Білим. А тепер Білий — Ґандалф. Саруман виходив, коли йому наказували, і палицю його забрали; а потім наказали піти — й він пішов!

— Ну, якщо Ґандалф і змінився, то став іще потаємливіший, оце й усе, — заперечив Піпін. — От хоча би… ця скляна куля. Страшенно тішиться нею. Щось про неї знає чи здогадується. А нам щось розказує? Ні словечка. А це ж я підняв її, не дав закотитись у баюру. «Гей, зачекай-но, хлопчику!» — і це все. Цікаво, що воно таке? А важке яке…

Голос Піпіна стишився, мовби він говорив сам до себе.

— Ага! Ось що тебе турбує! — сказав Мері. — Піпіне, хлопчику, пригадай слова Ґілдора, ті, які любив повторювати Сем: «У справи чарівників не втручайся, бо чарівники проникливі та гнівливі».

— Але ось уже кілька місяців ми тільки тим і займаємося, що втручаємось у справи чарівників. Я готовий ризикнути, щоби щось довідатися. Так хочеться поглянути на цю кульку.

— Іди спати! Ще про все довідаєшся, рано чи пізно. Любий Піпіне, жоден Тук не переплюне Брендіцапів у допитливості; але чи зараз час, питаю тебе?

— Гаразд! Ну, що поганого в тому, що я сказав: «Хочеться мені глянути на цей камінчик?» Знаю, що не зможу, бо Ґандалф сидить на ньому, ніби квочка на яйці. А яка мені користь із твого — іди-спати-ще-про-все-довідаєшся.

— Ну, а що мені ще сказати? — позіхнув Мері. — Вибач, Піпіне, але тобі таки доведеться почекати до ранку. Завтра після сніданку ми з тобою займемося цим. Я тобі допоможу, і, може, старий щось та розкаже. А зараз у мене очі злипаються. Якщо позіхну ще раз, то щелепи виверну. На добраніч!

Піпін замовк. Тепер він лежав спокійно, та сон до нього не йшов; не присипляло його і тихе дихання Мері, який заснув, тільки-но сказав «на добраніч». Здавалося, що разом із тишею розросталася думка про чорну кулю. Піпін знову пригадав її ваготу в руках, знову побачив таємничу червону глибину, в яку на мить зазирнув. Він крутився і товкся, намагаючись думати про щось інше.

Нарешті Піпін не витримав. Підвівся й озирнувся. Було прохолодно, й він загорнувся у плащ. Місяць заливав долину білим світлом, кущі відкидали чорні тіні. Усі довкола спали. Двох вартових не було видно: мабуть, стояли на пагорбі чи залягли в папороті. Сам не розуміючи, що його штовхає, Піпін тихенько підійшов до Ґандалфа. Чарівник, здавалося, спав, але повіки його були напіврозплющені: з-під довгих вій блищали зіниці. Піпін поспіхом відступив. Але Ґандалф не ворушився; і гобіт знову, майже всупереч власній волі, підкрався до чарівника. Ґандалф загорнувся в ковдру, зверху був накритий плащем; а поруч, між правим боком і його ліктем, лежало щось кругле, загорнуте в тем ну тканину; його рука, здавалося, щойно зісковзнула зі згортка на землю.

Тамуючи подих, Піпін підкрався ближче, крок за кроком. Нарешті опустився на коліна, злодійкувато простягнув руки і поволі підняв згорток: той виявився не таким уже і важким. «Напевно, тут щось інше», — подумав гобіт із дивним полегшенням; але назад згорток не поклав. Якусь мить Піпін стояв, стискаючи його в руках. І тут йому на думку спала нова витівка. Він відійшов навшпиньки, знайшов великий камінь і повернувся назад.