Розділ «ДВІ ВЕЖІ»

Усі трохи помовчали. Ґімлі прочистив і знову натоптав люльку.

— Я обмірковую ще дещо, — сказав він, розкурюючи люльку, — Червослов. Ти сказав Теоденові, що він у Сарумана. Як він туди потрапив?

— Ох, так, забув, — схаменувся Піпін. — Він з'явився лише сьогодні вранці. Ми щойно розпалили вогонь і поснідали, як приходить Древлен. Ми почули, як він нас кличе.

— Я прийшов подивитися, як ви поживаєте, хлоп'ята; і дещо вам розповісти. Гуорни повернулись. Усе добре, навіть дуже добре! — він розсміявся і поплескав себе по боках. — Ані орків, ані сокир уже нема в Ізенґарді! І ще до вечора можуть приїхати гості з півдня; хтось, кого ви будете раді побачити.

Тільки-но він це сказав, як на дорозі залунав цокіт копит. Ми вискочили з воріт і стали, сподіваючись побачити Бурлаку та Ґандалфа на чолі війська. Та з імли виїхав чоловік на втомленій шкапі; й сам він видавався підозрілим типом. Нікого іншого не було. Коли він виїхав із туману і раптом побачив перед собою ці руїни і цей безлад, то сів, роззявивши рота, й аж позеленів. Він був такий спантеличений, що спочатку нас не помітив. А коли побачив, то скрикнув і спробував завернути свою конячку. Але тут Древлен зробив три кроки, простяг свою довгу руку і зняв його зі сідла. Конячка з переляку втекла, а чоловічок упав долілиць на землю. Сказав, що звуть його Ґріма, що він друг і радник короля і що Теоден послав його з важливим дорученням до Сарумана.

— Ніхто би не відважився їхати степом, де повно гидких орків, — сказав він, — тому послали мене. Подорож моя була небезпечна, я голодний і втомлений. Я мусив їхати в обхід, утікаючи від вовків.

Я помітив косі погляди, які він кидав на Древлена, і подумав собі: «Брехун». Древлен кілька хвилин пильно та без поспіху розглядав цього нікчему, поки той корчився на землі. Нарешті ент сказав:

— Га, гм, я чекав на тебе, Червослове. — Чоловік здригнувся, почувши це прізвисько. — Ґандалф випередив тебе. Тож я знаю про тебе все, що треба, і знаю, що з тобою робити. «Посади всіх щурів в одну пастку», — порадив Ґандалф; це я і зроблю. Тепер я керую Ізенґардом, а Саруман зачинений у своїй вежі; можеш іти до нього і передати всі, які хочеш, доручення.

— Пусти мене, пусти мене! — заблагав Червослов. — Я знаю дорогу.

— Знаєш дорогу — це поза сумнівами, — мовив Древлен. — Але тут дещо змінилось. Іди і подивися!

Древлен відпустив Червослова, і той пошкандибав попід аркою, а ми рушили слідом за ним, аж поки він вийшов із воріт і оглянув увесь затоплений простір між ним і Ортханком. А тоді обернувся до нас.

— Відпустіть мене! — заскиглив він. — Відпустіть! Мої доручення тепер не мають сенсу.

— Так, — погодився Древлен. — Але в тебе є тільки два варіанти: або залишитися тут зі мною і дочекатися Ґандалфа та свого господаря, або переправитися через воду. Що вибираєш?

Чоловік затремтів при згадці про його господаря і ступив у воду, та смикнувся назад.

— Я не вмію плавати, — сказав він.

— Вода не глибока, — запевнив його Древлен. — Брудна, але тобі це не зашкодить, Червослове. Ану, залазь!

І той мерзотник поліз у калабаню. Скоро вода сягнула йому до шиї. Останнє, що я побачив, було те, як він учепився за якесь барило чи шматок дерева. А Древлен побрів слідом і стежив за його просуванням.

— Він уже в Ортханку, — сповістив ент, коли повернувся. — Я бачив, як він виповз на сходи, мов забрьоханий щур. У вежі хтось є: з дверей висунулася рука і втягнула його всередину. Тож він уже там, і прийняли його, сподіваюся, належно. Ну, а зараз я піду і змию з себе весь бруд. Якби мене хтось шукав — я на північному боці. Тут для ента немає води для пиття і вмивання. Отже, попрошу вас двох стежити за воротами і чекати гостей. Пам'ятайте, серед них буде правитель степів Рогану! Ви повинні зустріти його якомога чемніше: цей чоловік виграв велику битву з орками. Мабуть, вам краще знати, як звертатися до такого витязя, ніж нам, ентам. За моє життя на цих зелених степах змінилося багато правителів, але їхньої мови я не вивчив, а імен не запам'ятав. Вони захочуть пообідати, і ви, сподіваюся, знаєте, чим нагодувати людей. Спробуйте приготувати справжній королівський частунок.

Оце й уся історія. А зараз я хотів би дізнатися, хто такий цей Червослов. Він справді королівський радник?

— Був радником, — відповів Араґорн, — а також слугою та шпигуном Сарумана в Рогані. Він отримав те, що заслужив. Побачити в руїнах те, що він вважав таким сильним і величним — достатнє покарання. Та боюся, на нього чекає і гірше.