Розділ «ДВІ ВЕЖІ»

І Піпін став розповідати про останній бій Боромира й орківський марш від Емін-Муїлу до Лісу. Слухачі кивали, коли їхні здогади підтверджувалися.

— До речі, ось ваші загублені скарби, — сказав Араґорн. — Думаю, вас це потішить. — Він розстебнув пояс під плащем і вийняв два кинджали в піхвах.

— О! Я вже і не сподівався їх побачити! — зрадів Мері. — Своїм ножиком я подряпав пару орків; але Уґлук відібрав у нас зброю. Як же він розлютився! Спершу я думав, що мене заріжуть, але він відкинув кинджали, ніби обпікшись.

— А ось твоя застібка, Піпіне, — продовжив Араґорн. — Я зберіг її, бо це дуже цінна річ.

— Знаю, — сказав Піпін. — У мене серце щеміло, коли я її кидав; але що мені залишалося робити?

— Нічого іншого, — кивнув Араґорн. — Невільник той, хто не вміє в разі потреби віддати свій скарб. Ти вчинив правильно.

— Молодці, що здогадалися розрізати мотузки на зап'ястях! — похвалив їх Ґімлі. — Вам підвернулася добра нагода, і ви вхопилися за неї, так би мовити, обома руками.

— А нам закрутили головоломку, — сказав Леґолас. — Я вже запитував себе, чи бува не виросли у вас крильця!

— На жаль, не виросли, — зітхнув Піпін. — Я ще не розповів про Ґрішнаха.

Він здригнувся і замовк, тож про ті жахливі моменти розказав уже Мері: про пазуристі лапи, гаряче дихання та неймовірну силу волохатих Ґрішнахових рук.

— Мене непокоять ці орки з Барад-дура, чи Луґбурца по-їхньому, — сказав Араґорн. — Темний Володар уже знає надто багато, і його служники — також; очевидно, що після суперечки Ґрішнах відіслав повідомлення за Ріку. Тепер Червоне Око стежитиме за Ізенґардом. Принаймні Саруман втрапив у власну пастку.

— Авжеж, хто би не переміг, Саруманові перспективи жалюгідні, — погодився Мері. — Усе в нього пішло шкереберть, коли орки ввійшли до Рогану.

— А ми на мить угледіли старого негідника; Ґандалф натякнув, що то був він, — пригадав Ґімлі. — На узліссі.

— А коли це було? — запитав Піпін.

— П'ять ночей тому, — відповів Араґорн.

— Дайте подумати, — сказав Мері. — Ага, п'ять ночей тому, значить, ми підійшли до подій, про які ви нічого не знаєте. Вранці після битви ми зустріли Древлена і заночували в Джерельному Покої, в одній із його осель. Наступного ранку ми відвідали Віче, тобто зібрання ентів, — такого я ще не бачив у своєму житті. Віче тривало весь день і ще наступний; а вночі ми були з ентом на ім'я Скоромов. А тоді, вже під вечір третього дня Віча, енти раптово виступили. То було дивовижно. У лісі бриніло таке напруження, мовби там народжувалася гроза: а потім умить усе вибухнуло. Шкода, що ви не чули їхньої пісні.

— Почув би її Саруман — то втік би за сотню миль, навіть пішки, — додав Піпін.

Хоч Ізенґард — це сильний гарт, це кості й камені століть,

Ми йдемо, йдемо на війну — розбити кам'яну стіну!

Пісня набагато довша. Значна її частина без слів, сама лише музика рогів і барабанів. Дуже бентежна. Спочатку, поки не потрапив сюди, я думав, що це похідний марш, просто пісня. Тепер розумію більше.