Розділ «ДВІ ВЕЖІ»

— Так, я теж думаю, що не через свою доброту послав його Древлен до Ортханка, — сказав Мері. — Мені здалося, що при цьому він радів і зловтішно підсміювався, коли йшов купатись і пити. А потім ми мали багато роботи, все довкола обшукали, повиловлювали, що принесла вода. Неподалік знайшли дві чи три незалиті комори. Та Древлен прислав ентів, і вони винесли багато всілякого добра.

«Людської їжі треба на двадцять п'ять осіб», — сказали енти, тож, як бачите, всіх вас добре перелічили ще до вашої появи тут. Ви троє, видно, мали піти разом із поважними людьми. Та вам не було би там краще. Тут ми залишили не гірше від того, що відіслали, запевняю вас. Навіть краще, бо ми не віддали напоїв.

— А що будете пити? — запитав я в ентів.

— Воду з Ізену, — відповіли вони, — вона добра і для ентів, і для людей. — Але сподіваюся, що енти знайдуть час і приготують свої трунки з гірських джерел, і ми побачимо, як закучерявиться в Ґандалфа борода. Коли енти пішли, ми відчули, як потомились і зголодніли. Та ми не скаржилися: трудилися-бо не даремно. Шукаючи за продуктами, Піпін знайшов найкращий трофей — ці барильця Дударів. «Люлька найсмачніша на повний шлунок», — сказав Піпін; ось так усе було.

— Тепер усе нарешті зрозуміло, — мовив Ґімлі.

— Усе, крім одного, — сказав Араґорн, — як тютюн із Південної Чверті потрапив до Ізенґарда. Чим більше я про це думаю, тим більше дивуюся. В Ізенґарді я ніколи не бував, зате подорожував у цих краях і добре знаю, які пустища лежать між Роганом і Широм. Уже багато років тудою ніхто не возить товарів і навіть не ходить відкрито. Напевно, Саруман має потаємні справи з кимось у Ширі. Червослови бувають не тільки при дворі короля Теодена. А були на барильцях дати?

— Були, — відповів Мері. — Збір 1417 року, тобто минулорічний; ні, тепер уже позаминулорічний. Урожайний був рік…

— Гаразд, яке зло би тут не ховалося, сподіваюся, що все вже в минулому, — сказав Араґорн. — При нагоді я розповім про це Ґандалфові, хоча порівняно з його важливими справами це, може, і дрібничка.

— А чим він займається зараз? — поцікавився Мері. — Уже вечоріє. Ходімо пошукаємо його! А ти, Бурлако, зможеш подивитися на Ізенґард, хоча видовище не дуже веселе.

X. Голос Сарумана

Друзі пройшли через розвалений тунель і, ставши на купі каміння, дивилися на темну скелю Ортханка з безліччю вікон, усе ще загрозливу серед довколишньої руїни. Вода вже майже спала. Де-не-де залишалися каламутні калюжі, вкриті сміттям і уламками; та більша частина широкого кола знов оголилася — пустище мулу та розкиданих брил, поїджене чорними ямами, поцятковане стовпами і колонами, перекошеними в різні боки. На краю розтріснутої чаші виросли величезні насипи та схили, мов галька, викинута сильним штормом; а за ними зелена долина збігала в довгу западину між темними відрогами гір. Пустищем пробиралися вершники; вони під'їхали з північного боку й уже наближалися до Ортханка.

— Це Ґандалф і Теоден зі своїми людьми! — сказав Леґолас. — Ходімо їм назустріч!

— Тільки обережно! — попередив Мері. — Тут деякі плити хитаються, якщо необережно стати, можна в шахту провалитися.

Вони поволі попрямували дорогою, що вела від воріт до Ортханка, бо кам'яні плити були потріскані та вкриті мулом. Помітивши друзів, вершники зупинились і зачекали в тіні скелі. Ґандалф виїхав назустріч.

— Ну, ми з Древленом гарно про все поговорили і дещо придумали, — сказав він. — Усі ми добре відпочили. Час рухатися далі. Ви, сподіваюся, також перепочили та підкріпилися?

— Звісно, — Відповів Мері. — Тільки наші розмови почались і закінчилися з димком. Уже й до Сарумана не відчуваємо такої неприязні, як колись.

— Та невже? — посміхнувся Ґандалф. — Ну, а я відчуваю. Та перш ніж піти, мушу виконати останнє завдання — попрощатися зі Саруманом. Небезпечна і, можливо, марна справа, та спробувати треба. Хто бажає — може піти зі мною. Але будьте уважні! Зараз не до жартів.

— Я піду, — сказав Ґімлі. — Хочу переконатися, чи справді він схожий на тебе.

— І як ти переконаєшся, добродію гноме? Якщо Саруман захоче, то може видатись у твоїх очах схожим на мене. А чи вистачить у тебе мудрості виявити всі його личини? Ну, та буде видно. Його може сполохати таке численне товариство. Щоправда, я попросив усіх ентів сховатися, то, можливо, вмовимо його вийти.

— А в чому небезпека? — спитав Піпін. — Він буде стріляти в нас, чи обіллє з вікон гарячою смолою, чи зачаклує нас на відстані?