— А ти, добродію гноме, будь ласкавий, відпусти сокиру, поки я ще не піднявся! Тобі вона не знадобиться.
Ґімлі здригнувся і закам'янів, вирячивши очі, а старий стрибав нерівними сходинками спритно, мов гірське козеня. Здавалося, його втома випарувалася. Коли він ступив на карниз, зблиснула сліпуча білизна, проте надто коротко, щоби бути певним, ніби між складками сірого дрантя на коротку мить промайнула якась одіж. Ґімлі зі свистом втягнув повітря і затамував подих.
— Радісна зустріч! — повторив старий, підходячи до них. На відстані кількох кроків він зупинився, спершись на патерицю, й уп'явся в мандрівників пильним поглядом з-під каптура. — А що ви робите в цих краях? Ельф, людина і гном, і всі в ельфійських плащах. За цим, напевно, криється цікава історія, яку варто послухати. Таке тут не часто трапляється.
— Ти говориш так, ніби добре знаєш ліс, — зазначив Араґорн. — Так?
— Не дуже добре, — відповів старий, — для цього потрібно прожити тут кілька життів. Але я заходжу сюди вряди-годи.
— Ми би хотіли знати твоє ім'я, а потім вислухати все, що ти бажаєш нам сказати, — сказав Араґорн. — Ранок минає, а в нас є справа, яка не чекатиме.
— А я вже сказав усе, що хотів: запитав, що ви тут робите і хто ви такі. Щодо мого імені… — й він зайшовся довгим неголосним сміхом. Від цього звуку Араґорна пойняв дивний холодний дрож; але то був не страх, а радше раптовий подув різкого вітру чи ляпас холодного дощу, який пробуджує з тривожного сну.
— Моє ім'я! — повторив старий. — Ви його ще не вгадали? А ви ж чули його раніше. Так-так, чули його не раз. Ну, а де ж ваша розповідь?
Троє товаришів стояли і мовчали.
— Хтось інший уже став би сумніватися, чи добрі у вас наміри, — сказав старий. — На щастя, мені дещо відомо. Здається, ви йдете слідами двох молодих гобітів. Так-так, гобітів. Не треба витріщатися, наче ви ніколи не чули цього дивного слова. Чули ви, чув і я. Ну, вони сюди вилазили передучора; і несподівано тут із кимось зустрілися. Вас це потішило? Напевно, вам хочеться знати, де вони зараз? Ну-ну, можливо, я і про це вам розповім. Але чому ми всі стоїмо? Як бачите, ваша справа не така нагальна, як вам здавалося. Ходімо, сядьмо собі зручніше.
Старий підвернувся й відійшов до купи зваленого каміння під стіною. Відразу з трьох друзів мовби спало закляття, вони розслабились і зворушилися. Ґімлі відразу ж простягнув руку до сокири. Араґорн вийняв меча. Леґолас підняв лук.
Не звертаючи на це уваги, старий нахилився й усівся на великий плаский камінь. При цьому поли його сірого плаща розгонулися, й усі чітко побачили під ним білі шати.
— Саруман! — крикнув Ґімлі, стрибнувши вперед зі сокирою в руці. — Говори, де ти заховав наших друзів! Що ти з ними зробив? Відповідай, бо я зроблю таку заглибину у твоєму капелюсі, що жоден чарівник тобі не допоможе!
Але старий виявився спритнішим за гнома. Він скочив на ноги і вистрибнув на вершину великого каменя. Там він випростався, ставши раптом вищим за всіх. Його каптур і сіре ганчір'я полетіли геть. Засвітилося біле вбрання. Він підняв патерицю, і сокира, випавши з руки Ґімлі, дзенькнула об каміння. Меч Араґорна, міцно стиснутий у його руці, яскраво засвітився. Леґолас голосно скрикнув і випустив стрілу високо в повітря: вона зникла у спалаху полум'я.
— Мітрандір! — вигукнув ельф. — Мітрандір!
— Радісна зустріч, іще раз кажу, Леґоласе! — відгукнувся старий. Друзі пильно дивилися на нього. Волосся його біліло, мов сніг на сонці; сліпучо-білий був його плащ; очі під високим чолом сяяли променистим сонцем; сила була в його руці. Нарешті ворухнувся Араґорн.
— Ґандалфе! — сказав він. — Ти повернувся до нас, коли ми втратили останню надію! Яка мара заступила нам очі? Ґандалфе!
Ґімлі не сказав нічого, тільки опустився на коліна і затулив руками очі.
— Ґандалф, — повторив старий, наче пригадуючи давно забуте слово. — Саме так мене звали. Я був Ґандалфом.
Він зійшов зі скелі і знову загорнувся в сірий плащ: мовби осяйне сонце зайшло за хмари.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Володар Перстенів» автора Толкін Дж. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ДВІ ВЕЖІ“ на сторінці 44. Приємного читання.