Розділ «ДВІ ВЕЖІ»

— Однак ми тут… і втрапили в гарне сильце, — спохмурнів Леґолас. — Погляньте!

— Поглянути куди? — запитав Ґімлі.

— Туди, поміж деревами.

— Що там? У мене очі не ельфійські.

— Т-с-с! Говори тихіше! Поглянь, — прошепотів Леґолас, вказуючи пальцем. — Отам унизу, звідки ми щойно прийшли. Це він. Хіба не бачиш, ходить від дерева до дерева?

— Бачу, тепер бачу! — прошепотів Ґімлі. — Дивись, Араґорне! Хіба я тебе не попереджав? Он той старий. У брудному сірому ганчір'ї, — тому я і не помітив його відразу.

Араґорн уважно поглянув на згорбленого старого, котрий повільно йшов лісом. До нього було недалеко. Старий був схожий на жебрака і рухався, втомлено спираючись на патерицю. Голову він схилив і не дивився в їхній бік. За інших обставин товариші привітали би його добрим словом; але зараз вони завмерли в напруженому очікуванні: до них наближалася прихована сила або ж… загроза.

Ґімлі з широко розкритими очима спостерігав за постаттю, яка крок за кроком наближалася. Тоді раптово, вже не спроможний стримуватися, вигукнув:

— До зброї, Леґоласе! Натягни тятиву! Приготуйся! Це — Саруман. Не дай йому заговорити і зачарувати нас! Стріляй!

Леґолас узяв лук і натягнув тятиву, але так повільно, мовби якась інша воля йому опиралася. Стрілу він тримав у руці й не поспішав класти її на тятиву. Араґорн мовчав, обличчя його було насторожене й уважне.

— Чого ти чекаєш? Що з тобою? — з притиском прошепотів Ґімлі.

— Леґолас правий, — спокійно промовив Араґорн. — Не можна так зненацька і без попередження стріляти у старого чоловіка через страх чи підозру. Почекаймо трохи, поспостерігаймо!

Тієї миті старий прискорив ходу і напрочуд швидко підбіг до підніжжя стіни. Тоді раптом поглянув угору, де стояли друзі, мовчки дивлячись униз. Запала мертва тиша.

Вони не могли розгледіти його обличчя: поверх каптура був одягнутий широкополий капелюх, а з-під нього ледь визирали кінчик носа та сива борода. Однак Араґорнові здалося, що в тіні каптура він вловив блиск гострих і ясних очей.

Нарешті старий заговорив.

— Радісна зустріч, друзі мої, — сказав він тихо. — Я хотів би поговорити з вами. Зійдете вниз, чи мені до вас піднятися?

Не чекаючи на відповідь, він став підніматися сходами.

— Ну ж бо! — крикнув Ґімлі. — Зупини його, Леґоласе!

— Хіба я не сказав, що хочу поговорити? — спитав старий. — Відклади лук, добродію ельфе.

Лук зі стрілою випав із рук Леґоласа.