Розділ «БРАТСТВО ПЕРСНЯ»

Спадали з пліч і вій її.

Злетіла раптом втома з ніг,

Чий фатум — мандри без кінця;

І він пішов, тоді — побіг,

Впіймавши промінь місячний.

Вона ж пливла від деревця

До деревця, легка, як сніг,

І вже розтанула уся,

А він лишивсь пригнічений.

Він часто чув летючий звук

Тих кроків, наче шелест лип,

Як музику підземних лук,

Коли блукав низинами.

Болиголов зів'яв. Лиш скрип

Беріз лунав, коли з їх рук

Спадав по листу лист. Захрип

Зимовий ліс посинілий.

А він шукав її щодня,

Ворушачи листки й літа,

При місяця і зір вогнях