Розділ «БРАТСТВО ПЕРСНЯ»

відбились у його щиті.

Та він відплив кудись давно

і де тепер — кому дано

те знать? Зайшла його зоря,

де над Мордором тінь ширя.

Усі обернулися, вражені, адже голос був Семовий.

— Давай далі! — сказав Мері.

— Це все, що я знаю, — затнувся Сем, зашарівшись. — Цього я навчився від пана Більбо, ще як був хлопчиком. Він оповідав мені про таке, бо знав, як я люблю послухати про ельфів. То ж пан Більбо навчив мене грамоти. Він був такий учений, дорогий пан Більбо. І писав вірші. Він написав оте, що я тільки-но розказав.

— Він цього не складав, — заперечив Бурлака. — Це частина балади, яка називається «Загибель Ґіл-ґалада», складеної стародавньою мовою. Видно, Більбо її переклав. Цього я не знав.

— Там було ще багато, — сказав Сем, — усе про Мордор. Тієї частини я не вчив, мене від того кидало у дріж. І ніколи я не думав, що колись сам туди піду!

— До Мордору! — зойкнув Піпін. — Може, до цього не дійде!

— Не вимовляй це слово так голосно! — звелів Бурлака. Близько полудня вони підійшли до південного кінця стежини, де сіро-зелений насип мостом переходив на північний схил пагорба, освітленого неяскравим, ясним жовтневим сонцем. Вирішили тут же, за дня, податися на вершину. Ховатися було ніде, і сподіватися вони могли тільки на те, що вороги чи шпигуни за ними не спостерігають. На пагорбі не було жодного руху. Навіть якщо Ґандалф і був десь поруч, то нічим себе не виявляв.

На західному схилі Грозової вони знайшли прихищену округлу улоговину з порослими травою краями. Там залишилися Сем і Піпін із поні й усіма пакунками та багажем, а решта подерлась угору. Через півгодини Бурлака сягнув вершини, а за ним випленталися Фродо та Мері, втомлені й захекані. Верхня частина схилу була крута і скеляста.

На верхівці вони і справді знайшли широке коло давньої кам'яної кладки, зараз розкришеної та порослої одвічною травою. Але посередині була викладена пірамідка з почорнілого від вогню каменю. Дерн довкола вигорів до коренів, а по всьому колу трава висохла і скрутилася, наче всю верхівку охопило полум'я; та ніде не видно було ні душі.

Коли вони стали на краю зруйнованого кола, перед ними відкрився широчезний краєвид: більшість земель пустельна та безбарвна, тільки подекуди на півдні розкидані латки лісу, за якими виднілися проблиски далеких водойм. З південного боку, в них під ногами, тягнулася вгору-вниз стрічка Старої Дороги і зникала за хребтом темної землі на сході. На ній ніякого руху. Провівши очима вздовж Дороги, вони побачили Гори: найближчі пагорби — брунатні та понурі; за ними — обриси сірих хребтів, а ще далі попід хмарами мерехтіли високі білі шпилі.

— Ну, ось ми й на місці! — сказав Мері. — Усе таке безрадісне та непринадне! Ні води, ні прихистку. І Ґандалфа не видно. Але я його розумію, якщо він пішов, нас не дочекавшись.

— Сумніваюся, — сказав Бурлака, уважно озираючись довкола.

— Навіть прибувши до Брі через день-два після нас, Ґандалф міг бути тут першим. У разі потреби він уміє їздити дуже швидко. — Раптом він нахилився і глянув на камінь на вершині пірамідки; він був ширший за інших і біліший, мовби його не зачепив вогонь. Бурлака підняв камінь і роздивився, обертаючи в руці. — Це поклали сюди пізніше, — сказав він. — Що ви думаєте про ці позначки?

На пласкому дні Фродо побачив кілька подряпин: .

— Тут паличка, крапка і ще три палички, — сказав він.