Розділ «БРАТСТВО ПЕРСНЯ»

Тієї ж миті бренькнула тятива: над головами просвистіло кілька стріл, а декотрі влучили. Одна вдарила Фродо між лопатками, й він зойкнув, похилившись уперед і випустивши весло: та стріла впала, відбита невидимою кольчугою. Ще одна прошила каптур Араґорна, третя застрягла у борті другого човна, біля самої руки Мері. Сем ніби розгледів темні фігури, котрі метушилися на довгій мілині під східним берегом. Вони, здавалося, були зовсім близько.

— Ірч! — вигукнув Леґолас рідною мовою.

— Орки! — крикнув Ґімлі.

— Діло Ґолумових рук, не інакше! — сказав Сем Фродо. — І гарне ж місце вибрали! Ріка немов сама штовхає нас у їхні лапи!

Усі налягли на весла, навіть Сем намагався гребти. Щомиті вони очікували ударів чорноперих стріл, безліч яких просвистіло над головами або впало у воду; та жодна вже не влучила. Було темно, та не занадто для орків, котрі добре бачили в пітьмі, й навіть при світлі зірок вони би помітили мандрівників; але сірі лорієнські плащі та сіра деревина ельфійських човнів відбили злі задуми лучників Мордору.

Через силу просувався Загін уперед. У темряві було важко збагнути, чи вони взагалі рухаються; та помалу вир послабшав, і тінь східного берега розтанула в ночі. Нарешті, наскільки вони могли судити, знову випливли на середину Ріки, а потім проти течії відійшли від зубчастих скель. Далі, напіврозвернувшись, вони щодуху повеслували до західного берега. У затінку кущів, які нависали над водою, вони зупинили човни та перевели подих.

Леґолас відклав весло й узяв лук, подарований йому в Лорієні, вискочив на берег і вибіг на крутизну. Припасувавши стрілу та натягнувши тятиву, він повернувся до Ріки, вдивляючись у темряву. На тому боці пронизливо верещали, та не було нічого видно.

Фродо поглянув на ельфа знизу вгору, а той стояв, вдивляючись у пітьму в пошуках цілі. Темну голову його немов коронували яскраві білі зорі, що виблискували в чорних небесних озерах. Але ось із півдня посунули важкі хмари, висилаючи темних провісників у зоряні поля. Раптовий страх охопив мандрівників.

— Елберет Ґілтоніель! — видихнув Леґолас, глянувши вгору. Темна тінь, мовби хмара, та все ж не хмара, адже рухалася набагато швидше, відокремилася від чорноти на півдні й помчала просто до Загону, гасячи все світло на своєму шляху. Невдовзі виявилося, що це величезна крилата істота, чорніша, ніж безодня вночі. На протилежному боці її привітали несамовитим вереском. Фродо відчув, як раптовий холод пронизав його і стиснув серце; заболіла стара рана у плечі. Він припав до дна човна, мовби хотів сховатися.

Раптом проспівала тятива великого лорієнського лука. Зі свистом злетіла в небо ельфійська стріла. Фродо підвів голову. Майже просто над ним кружляла крилата тінь. З хрипким карканням вона смикнулась і зникла в пітьмі над східним берегом. Небо знову очистилося. Ген у темряві загаласувала безліч голосів, із прокльонами та скимлінням, а потім настала тиша. Тієї ночі зі сходу не долітало вже ні стріл, ані вигуків.

Трохи згодом Араґорн повів човни вгору проти течії. Якийсь час рухалися наосліп краєм води, доки не знайшли невелику мілку бухту. Кілька невисоких дерев росло біля води, а за ними підіймався скелястий крутосхил. Тут Загін вирішив перебути до світанку: не було сенсу намагатися рухатися далі вночі. Вони не розкладали табору і не розпалювали вогнища, а просто полягали в човнах, пришвартованих один до одного.

— Нехай будуть благословенні лук Ґаладріель і гостре око Леґоласа! — сказав Ґімлі, жуючи коржик лембасу. — Це був надзвичайний постріл у темряві, друже!

— Але хтозна, у що я влучав? — кинув Леґолас.

— Я не знаю, — відповів Ґімлі. — Та радий, що тінь не підібралася ближче. Мені вона зовсім не сподобалася, занадто схожа на тінь у Морії… на тінь Балроґа, — пошепки додав гном.

— Ніякий це не Балроґ, — промурмотів Фродо, все ще трусячись під того холоду. — Воно занадто холодне. Я думаю, то був… — він замовк.

— Що ти думаєш? — жваво спитав Боромир, перехилившись зі свого човна, мовби намагаючись заглянути в обличчя Фродо.

— Я думаю… ні, не скажу, — відповів Фродо. — Хто би то не був, його падіння стривожило наших ворогів.

— Схоже на те, — сказав Араґорн. — Однак де вони, скільки їх і що робитимуть далі, ми не знаємо. Цієї ночі спати не можна! Зараз нас накриває темрява. А хто знає, що покаже день? Тримайте зброю напоготові!

Сем сидів, постукуючи пальцями по руків'ю меча, немовби щось підраховуючи, і дивився в небо.

— Дуже дивно, — бурмотів він. — Місяць однаковий і в Ширі, й у Дикому Краї, принаймні так мусить бути. Але чи то він збився зі шляху, чи я неправильно рахую. Пригадуєте, пане Фродо, коли ми лежали на помості на тому дереві, місяць був щербатий: десь так тиждень від повного місяця. А минулої ночі ми вже тиждень як у дорозі, а тут вискакує новий місяць, тоненький, немов відрізаний нігтик, так наче ми не пробули в ельфійському краї ні дня.