Розділ «БРАТСТВО ПЕРСНЯ»

— А тепер ти, Персненосцю, — сказала вона, звертаючись до Фродо. — Обдаровую тебе останнім, хоча не останній ти в моїх думках. Для тебе я приготувала оце. — Вона підняла невеличкий кришталевий фіал: він замерехтів, і промені білого світла хлюпнули з її руки. — У цьому фіалі, у краплях води з мого водограю, спіймано світло зорі Еаренділа. Уночі він сяятиме ще яскравіше. Нехай він світить тобі в темряві, коли будь-яке інше світло згасне! Пам'ятай Ґаладріель і її Дзеркало!

Фродо взяв фіал, і в ту мить, коли світло сяяло поміж ними, він знову побачив Ґаладріель королевою, величною та прекрасною, але вже не страхітливою. Він уклонився, та слів для відповіді не знайшов.

Тут Володарка підвелась, і Келеборн повів Загін до причалу. Полудневе сонце золотило зелень Клину, а вода виблискувала сріблом. Нарешті все було готове. Загін розташувавсь у човнах, як і раніше. З прощальними вигуками ельфи довгими жердинами відштовхнули човни в потік, і їх повільно понесла світла вода. Мандрівники сиділи мовчки та нерухомо. На зеленому березі біля самого виступу Клину безмовно стояла Ґаладріель. Пропливаючи повз неї, всі повернулись у її бік і не відводили очей, поки вона повільно відпливала геть. Бо видавалось усе їм так: Лорієн відпливає, мов яскравий корабель, де щогли — зачаровані дерева, — пливе до забутих берегів, а вони, безпомічні, сидять на краю сірого та безлистого світу.

Тим часом Срібна Жила злилася з водами Великої Ріки, човни розвернулись і швидко попливли на південь. Невдовзі біла постать Володарки геть змаліла. Вона сяяла, мов скляне вікно на далекому пагорбі на заході сонця чи озеро, коли дивитися на нього з гори: кристал, кинутий на лоно землі. Потім Фродо здалося, що вона підняла руки, прощаючись, і вітер доніс її голос, далекий, але пронизливо ясний. Тепер вона співала прадавньою мовою ельфів із-за Моря, і Фродо не зрозумів слів: прекрасна була мелодія, та його вона не втішила.

Однак, як це трапляється з ельфійськими словами, вони закарбувались у його пам'яті, й через багато років після того він переклав їх, як міг: це була мова ельфійських пісень, і говорила вона про речі, в Середзем'ї мало відомі.

А! лауріе лантар лассі сурінен,

єні унотіме верамар алдарон!

Єні ве лінте юлдар аваніер

мі оромарді ліссе-міруворева

Андуне пелла, Вардо теллумар

ну луйні яссен тінтілар і елені

омаріо айретарі-лірінен.

Сіман і юлма нін енквантува?

Ан сі Тінталле Варда Ойолоссео

ве фаніар маріат Елентарі ортане,

ар іліе тіер ундулаве лумбуле;

ар сінданоріелло кайта морніе

і фалмаліннар імбе мет, ар гісіе

унту па Калакіріо мірі ойале.

Сі ванва на, Ромелло ванва, Валімар!