Розділ «БРАТСТВО ПЕРСНЯ»

Ґаладріель раптом дзвінко розсміялася.

— Володарка Ґаладріель, можливо, і мудра, — сказала вона, — але тут вона зустріла рівного за чемністю! Делікатно ти помстився за моє випробування твого серця при нашій першій зустрічі. У тебе загострюється зір. Не заперечую, що моє серце палко бажало попросити те, що ти зараз пропонуєш сам. Упродовж довгих літ я розмірковувала, що би я зробила, якби Великий Перстень опинився у мене в руках, і ось! — його принесли до мене. Давним-давно скоєне зло діє різними способами, і байдуже, чи вистоїть сам Саурон, чи впаде. Чи не було би шляхетним вчинком, який віддавав би належне його Персню, якби я силою чи погрозами відібрала його в мого гостя?

Й ось нарешті Перстень приходить. Ти вільно віддаєш його мені! Замість Темного Володаря ти поставиш Королеву. І я не буду темна, а буду прекрасна та страхітлива, немов Ранок і Ніч! Гарна, як Море, і Сонце, і Сніг на Горах! І жахлива, як Буря та Блискавка. Міцніша за підвалини землі. Усі любитимуть мене і боятимуться!

Вона піднесла руку, і перстень на її руці випромінив яскраве світло, що осяяло тільки її обличчя в пітьмі. Тепер вона стояла перед Фродо незмірно висока та нестерпно прекрасна, жахлива й гідна поклоніння. Потім вона опустила руку, світло згасло, вона раптом знову засміялася, й — о диво! — вона зменшилася: струнка ельфиня, у простому білому вбранні, чий голос був ніжний і сумний.

— Я пройшла випробування, — мовила вона. — Я ослабну й відійду на Захід, і залишуся Ґаладріель.

Вони довго стояли мовчки. Нарешті Володарка знову заговорила:

— Вертаймось! Уранці вам вирушати, адже ми зробили вибір, і колесо долі закрутилося.

— Та я хотів би ще дещо запитати, — сказав Фродо, — ще в Рівендолі все намагався спитати у Ґандалфа. Мені дозволено носити Єдиний Перстень: чому ж я не бачу всіх інших перснів і не знаю думок тих, хто їх носить?

— Ти ж не намагався, — відповіла вона. — Лише тричі ти надягав Перстень на палець, відколи довідався, чим володієш. І не пробуй! Це тебе зруйнує. Чи не казав тобі Ґандалф, що перстені дають владу за силою власника? Перш ніж скористатися тією владою, тобі треба стати набагато сильнішим і виробити волю, щоби панувати над іншими. Та навіть як на Персненосця і того, хто одягав його на палець і бачив приховане, твій зір уже вигострився. Ти збагнув мої думки ясніше, ніж ті, кого вважають мудрими. Ти побачив Око того, хто володіє Сімома та Дев'ятьма. І хіба ти не бачив і не розпізнав перстень на моєму пальці? А ти бачив мій перстень? — Вона звернулася до Сема.

— Ні, Володарко, — відповів Сем. — Правду кажучи, я не втямив, про що ви говорили. Я бачив, як крізь ваші пальці світилася зірка. Та вже даруйте мені — я гадаю, мій пан має рацію. Краще би ви забрали його Перстень. Ви б усе поставили на свої місця. Ви би не дозволили позбиткуватися над Дідусем і кинути його напризволяще. Ви би примусили декого заплатити за його брудну роботу.

— Так і зробила би, — сказала Ґаладріель. — Саме так усе б і почалося. Та, на жаль, цим би не закінчилося! Більше про це говорити не будемо. Ходімо!

VIII. Прощання з Лорієном

Тієї ночі Загін знову покликали до палати Келеборна, і Володар та Володарка привітали їх гарними словами. Нарешті Келеборн заговорив про прощання:

— Настав час, коли ті, хто бажає продовжити похід, мають гартувати своє серце і покинути цей край. Ті, хто не хоче, можуть на якийсь час зостатися тут. Але чи залишаться вони, чи підуть, на спокій сподіватися не доведеться. Бо ми наблизились до фатуму. Ті, хто бажає, можуть дочекатися приходу години, коли або шляхи світу звільняться, або ми покличемо їх на останній захист Лорієну. Тоді вони повернуться на батьківщину або попрямують до того дому, де спочивають полеглі у битвах. Він замовк.

— Усі вони вирішили йти вперед, — сказала Ґаладріель, подивившись кожному в очі.

— А мій шлях додому, — зазначив Боромир, — якраз уперед, а не назад.

— Це правда, — погодився Келеборн, — але чи весь Загін піде за тобою до Мінас-Тіріта?

— Ми ще не вирішили, — відповів Араґорн. — Я не знаю, куди думав податися Ґандалф після Лорієну. Напевно, він і сам не мав чіткої мети.

— Можливо, — мовив Келеборн. — Однак, коли ви підете з цього краю, вам не обминути Великої Ріки. Дехто з вас добре знає, що мандрівцям із важким вантажем по всьому шляху від Лорієну до Ґондору через Андуїн можна переправитися лише на човнах. Адже тепер мости Осґіліата зруйновані, а всі пристані захопив Ворог.

Яким берегом ви підете? Шлях до Мінас-Тіріта пролягає по цьому, західному, березі; та пряма дорога до вашої мети простягається на схід від ріки, де темніше. То яким берегом ви підете?