Розділ «БРАТСТВО ПЕРСНЯ»

старе вино, старий і міх…

Сам на мості стояв він, ум

його з Вогню і Тіні кпив;

поглинув мудрість Казад-дум,

об камінь патерицю збив…

— Гей, таж наступного разу ви перевершите самого пана Більбо! — вигукнув Сем.

— Ні, певно, що ні, — відповів Фродо. — Та наразі це все, на що я здатний.

— Ну, пане Фродо, якщо ви все ж таки спробуєте продовжити, сподіваюся, ви додасте пару слів про його феєрверки, — сказав Сем. — Щось отаке:

Найкращі кольори ракет:

зірок зелено-синіх лет,

і золоті із громом зливи,

немовби з квітів дощ шумливий.

Хоча насправді вони вартують більшого.

— Ні, залишаю це для тебе, Семе. А може, і для Більбо. Але… ні, більше не можу про це говорити. Нестерпно думати, що мені доведеться повідомити йому цю звістку.

Одного вечора Фродо та Сем прогулювались у прохолодних сутінках. Обох знов охопила тривога. На Фродо раптом насунулася тінь розлуки: якось він збагнув, що наближається час покидати Лотлорієн.

— Що ти думаєш тепер про ельфів, Семе? — запитав він. — Колись я тебе про це вже питав, дуже давно; та відтоді ти дізнався про них більше.

— Справді так! — сказав він. — І я собі думаю, що є ельфи і ельфи. Тобто всі вони доволі ельфійські, та зовсім не однакові. Зараз оцей народ не є мандрівним чи бездомним і видається трохи схожим на нас: прив'язані до цієї землі ще більше, ніж гобіти до Ширу. Чи то вони створили таку землю, чи вона їх створила, важко судити, якщо ви мене розумієте. Тут надзвичайно спокійно. Здається, що нічого не відбувається й ніхто цього і не прагне. Якщо є тут якісь чари, то вони так глибоко, що руками їх, так би мовити, не дістанеш.

— Але ти бачиш і відчуваєш їх усюди, — заперечив Фродо.

— Так, — погодився Сем, — тільки не видно, щоби хтось їх творив. Ніяких феєрверків на зразок тих, які показував бідолашний Ґандалф. Шкода, що останніми днями не видно Володаря та Володарки. Мені здається, що вона могла б удіяти щось дивовижне, якби забажала! Як би я хотів побачити якесь ельфійське чудо, пане Фродо!

— А я — ні, — сказав Фродо. — Я і без того задоволений. І бракує мені не Ґандалфових феєрверків, а його кошлатих брів, його запальної вдачі та голосу.