Розділ «БРАТСТВО ПЕРСНЯ»

— Ну от, Семе! У нього буде стільки ж шансів урятуватися від вовків і добратися додому, як і у нас.

Сем стояв біля поні спохмурнілий і не відповідав. Біл, ніби розуміючи, про що йдеться, притулився до Сема, тицьнувшись носом у його вухо. Сем розплакався і смикав за ремені, знімаючи всі пакунки та кидаючи їх на землю. Усі перебирали речі, складаючи на купу все, що можна залишити, і розподіляючи решту.

Коли все було зроблено, вони стали спостерігати, що робить Ґандалф. А він не робив нічого. Він стояв між двома деревами, втупившись у гладку кам'яну стіну, мовби хотів просверлити очима діру. Ґімлі тинявся довкола, постукуючи по каменю сокирою. Леґолас притиснувся до скелі, прислухаючись.

— Ну, ми всі готові, — сказав Мері, — але де ж Ворота? Я нічого не бачу.

— Коли гномівські ворота зачинені, їх не видно, — сказав Ґімлі.

— Вони невидимі. І навіть їхні майстри не знайдуть чи не відчинять їх, якщо забудуть таємницю.

— Але таємниця цих Воріт була відома не лише гномам, — сказав Ґандалф, раптом стрепенувшись і обертаючись. — Світ іще не перемінився, й очі, які знають, що шукати, знайдуть знаки.

Він підійшов до стіни. Просто між тінями дерев стіна була гладка, й він став обмацувати її, ледь чутно бурмочучи якісь слова. Потім відступив назад.

— Погляньте! — сказав він. — Зараз ви щось бачите?

Тепер місяць висвічував сіру поверхню скелі; та якусь мить більше нічого видно не було. Тоді повільно, там, де чарівник проводив долонями, проступили слабкі лінії, мов тоненькі прожилки срібла в камені. Спершу вони були не товщі за павутинки, такі прозорі, що тільки виблискували в сяйві місяця, та поступово вони ширшали і яскравішали, аж поки не почав проступати малюнок.

Угорі, куди дотягувався Ґандалф, була арка витких літер ельфійського письма. Нижче, хоча лінії подекуди стерлися, проглядалися обриси молота і наковальні під короною зі сімома зірками. Ще нижче були два дерева, кожне з місяцем-молодиком. Найяскравіше посередині воріт світилася велика зірка з багатьма променями.

— Це емблема Даріна! — вигукнув Ґімлі.

— І Дерева Високих Ельфів! — мовив Леґолас.

— І Зірка Дому Феанора, — додав Ґандалф. — Вони виписані ітильдином, який відбиває тільки місячне та зоряне сяйво і прокидається лише тоді, коли до нього доторкнеться той, хто знає слова, давно забуті в Середзем'ї. Давно чув я їх востаннє і довго мусив пригадувати.

— А що тут написано? — запитав Фродо, намагаючись розібрати написи на арці. — Я думав, що знаю ельфійські літери, та цього я не прочитаю.

— Це ельфійська мова Прадавніх Часів із Заходу Середземні, — відповів Ґандалф. — Але тут нічого важливого для нас не написано, лише таке: Двері Даріна, Володаря Морії. Скажи слово, друже, і заходь. А внизу дрібніший напис: Я, Нарві, спорудив їх. Келебрімбор із Краю Гостролиста накреслив ці знаки.

— А що означає «скажи слово, друже, і заходь»! — запитав Мері.

— Це досить просто, — відповів Ґімлі. — Якщо ти друг, скажи таємне слово, ворота відчиняться, і ти зможеш увійти.

— Так, — сказав Ґандалф, — ці ворота, напевно, підкоряються словам. Деякі гномівські ворота відкриваються лише в особливий час або для певних осіб; а для деяких необхідні ще замки та ключі, коли відомі час і слова. У цих воротах немає ключів. У дні Даріна вони не були таємні. Вони зазвичай стояли відчинені, й біля них сиділи вартові. Та якщо ворота зачинялися, то всі, хто знав слово, могли ввійти. Принаймні так свідчать літописи, правда, Ґімлі?

— Правда, — відповів гном. — Але яке це слово — забулося. Нарві, його майстерність і весь його рід пішли в небуття.