Розділ «БРАТСТВО ПЕРСНЯ»

— А ти хіба не знаєш слова, Ґандалфе? — здивовано запитав Боромир.

— Ні! — відповів Ґандалф.

Усі здавалися розгубленими; тільки Араґорн, який добре знав Ґандалфа, мовчав і залишався незворушним.

— То навіщо було тягнути нас до цього клятого місця? — вигукнув Боромир, із острахом озираючись на темну воду. — Ти нам казав, що одного разу вже ходив Копальнями. Як це тобі вдалося, якщо ти не знав, як увійти?

— Відповіддю на твоє перше запитання, Боромире, — мовив чарівник, — є те, що я не знаю того слова — поки що. Та ми ще подивимося. Тоді зможеш запитувати, яка користь із моїх вчинків, — додав він, і очі його зблиснули з-під настовбурчених брів, — коли вони виявляться марними. А щодо твого другого запитання: ти не віриш моїй оповіді? Чи тобі бракує кебети? З цього боку я не заходив. Я йшов зі сходу. Якщо хочеш знати, то ці ворота відчиняються назовні. Зісередини вони прочиняються поштовхом руки. Ззовні їх нічого не зрушить, окрім заклинання. Силою їх не відчинити.

— Тоді що ти збираєшся робити? — запитав Піпін, не злякавшись наїжачених брів чарівника.

— Постукати у двері твоєю головою, Переґріне Туку, — відповів Ґандалф. — Але якщо це їх не розіб'є і до мене не чіплятимуться з дурними запитаннями, я спробую знайти чарівні слова.

Колись я знав усіма мовами ельфів, людей чи орків усі закляття, якими відчиняли ворота. Я і зараз без зусиль пригадаю кілька десятків. Але, напевно, всіх їх випробовувати не знадобиться; і не доведеться звертатися до Ґімлі по слова таємної мови гномів, якої вони нікого не вчать. Чарівні слова — ельфійські, як і напис на арці — в цьому я не сумніваюся.

Він знову підступив до стіни і легенько торкнувся патерицею срібної зірки посередині під знаком наковальні.

Аннон едгеллен, едро гі аммен!

Феннас ноґотрім, ласто бет ламмен!

— вимовив він владним голосом. Срібні лінії поблякли, та гладкий сірий камінь не здригнувся.

Безліч разів повторював він ці слова в різному порядку або змінюючи їх. Далі спробував інші заклинання, одне за другим, вимовляючи їх то швидше та голосніше, то повільніше і тихіше. Потім він промовляв окремі ельфійські слова. Нічого не ставалося. Скеля здіймалась у ніч, загорілися численні зірки, подув холодний вітер, а ворота залишалися зачинені.

Знову підійшов Ґандалф до стіни і, здійнявши руки, заговорив гнівно та дедалі владніше. «Едро, едро!» — вигукнув він і вдарив скелю патерицею. «Відчинись, відчинись!» — вигукував він усіми мовами, які коли-небудь лунали на Заході Середзем'я. Потім він кинув патерицю на землю і мовчки опустився на камінь.

У цей момент вітер доніс іздалеку виття вовків. Поні Біл здригнувся з переляку, а Сем підскочив до нього і щось тихо зашепотів на вухо.

— Дивися, не випусти його! — сказав Боромир. — Схоже, він нам іще знадобиться, якщо вовки нас не знайдуть. Ох і ненависне ж мені це гниле озеро!

Він нахилився й, піднявши зі землі великий камінь, пожбурив його в темну воду. Камінь зник із м'яким сплеском; але тієї ж миті почулися свист і булькотання. Великі кола брижів розійшлися поверхнею і повільно посунули до берега.

— Навіщо ти це зробив, Боромире? — запитав Фродо. — Мені також огидне це місце, а ще я боюся. І не знаю, чого саме: не вовків чи темряви за воротами, а ще чогось. Я боюся озера. Не чіпай його!

— Хай би ми вже пішли звідси! — зітхнув Мері.

— Чому Ґандалф так зволікає? — непокоївся Піпін. Ґандалф не звертав на них уваги. Він сидів, схиливши голову, чи то у відчаї, чи в напруженій задумі. Знову почулося смутне виття вовків. Брижі на воді поширювались і підходили все ближче; деякі вже хлюпались об берег.