Розділ «БРАТСТВО ПЕРСНЯ»

І тут чарівник так раптово зірвався на ноги, що всі здригнулися. Він сміявся!

— Є! — вигукнув він. — Ну, звичайно ж! Дуже просто, як і більшість загадок, коли знаєш відповідь.

Піднявши патерицю, він став перед стіною і промовив дзвінким голосом: «Меллон!»

Зірка яскраво спалахнула і знову згасла. Тоді безшумно окреслились обриси великих дверей, хоча раніше не видно було ні тріщинки, ні щілинки. Повільно розділилися вони посередині і стали відчинятися назовні, дюйм за дюймом, аж поки обидві стулки не торкнулися стіни. Крізь отвір виднілися темні сходи, що круто вели вгору; та за нижчими сходинками темрява була густіша за ніч. Загін стояв вражений.

— Я все ж таки помилявся, — сказав Ґандалф, — і Ґімлі також. Лише один Мері був на правильному шляху. Чарівне слово завжди було написане на арці! Переклад мав би бути такий: Скажи слово «друг» і заходь. Я мав просто сказати «друг» по-ельфійськи — і ворота відчинилися би. Досить просто. Занадто просто для вченого мудреця в наш неспокійний час. А тепер ходімо!

Він переступив поріг і торкнувся першої сходинки. Та в цей момент трапилося кілька подій. Фродо відчув, як щось ухопило його за щиколотку, й він упав, зойкнувши. Поні Біл перелякано заіржав, крутнув хвостом і рвонувся геть понад озером у темряву. Сем скочив слідом, але, коли почув зойк Фродо, побіг назад, схлипуючи та лаючись. Інші обернулись і побачили, як води озера заклекотіли, ніби з південного кінця пливла ціла армія змій.

З води виповз, звиваючись, довгий вогкий щупалець, що світився блідо-зеленим світлом. Його чіпка кінцівка вхопила Фродо за ногу і тягнула у воду. Сем, упавши на коліна, рубав щупалець кинджалом.

Кінцівка відпустила Фродо, і Сем його відтягнув, кличучи на допомогу. З води потяглися ще двадцять кінцівок. Темна вода їм клекотіла, звідти понесло огидним смородом.

— Усі до воріт! Нагору сходами! Швидко! — закричав Ґандалф, вискакуючи назад. Вирвавши Загін із заціпеніння, яке, здавалося, не скувало одного лише Сема, Ґандалф потягнув усіх досередини.

І саме вчасно. Сем і Фродо піднялися тільки на кілька сходинок, і Ґандалф щойно ступив досередини, коли чіпкі щупальці перетнули вузький берег і вже обмацували скелю та ворота. Один переповз через поріг, виблискуючи в сяйві зірок. Ґандалф обернувся і зупинився. Якщо він і підбирав слово, яке би зачинило ворота зсередини, то воно не знадобилося. Безліч кінцівок, звиваючись, обхопили обидві стулки воріт і з жахливою силою їх зачинили. Стулки затраснулися з гуркітливою луною, і світло зникло. Крізь камінь лунали глухі удари і тріск.

Сем, припавши до руки Фродо, впав на сходах у чорній темряві.

— Бідолашний старий Біл! — промовив він придушеним голосом. — Бідолашний старий Біл! Вовки та змії! Але змії для нього — це вже занадто. Мені довелося обирати, пане Фродо. Я мусив піти з вами.

Вони почули, як Ґандалф повернувся вниз сходами й ударив патерицею по воротах. Камінь затремтів, і сходи задрижали, та ворота не відчинилися.

— Так-так! — мовив чарівник. — Дорога назад завалена, і тепер є лише один вихід — на іншому боці гір. Судячи зі звуків, іззовні накидали валунів, викорчували дерева і ними приперли ворота. Мені шкода, бо дерева були прекрасні й росли так довго.

— Я відчував присутність чогось жахливого з того моменту, коли моя нога торкнулася води, — сказав Фродо. — А що це було… чи були?

— Не знаю, — відповів Ґандалф, — але всі щупальці прямували до однієї мети. Щось виповзло або щось вигнали з темних вод під горами. У глибоких проваллях світу мешкають істоти, старіші й огидніші за орків.

Він не згадав уголос про те, що, ким би не була та тварюка в озері, з усього Загону вона першим ухопила Фродо.

Боромир пробурмотів щось собі під ніс, але лунке каміння посилило звук хрипкого шепоту, й усі почули:

— У глибоких проваллях світу! І туди ми йдемо проти моєї волі. Хто нас тепер поведе в цій мертвій темряві?

— Я поведу, — мовив Ґандалф, — і Ґімлі нехай іде поруч. Стежте за моєю патерицею!