Розділ «БРАТСТВО ПЕРСНЯ»

— Я хотів би знову там опинитися, — сказав він. — Але ж це ганьба — невже справді немає інших шляхів, і ми зазнали поразки?

— Ти правий, Фродо, — сказав Ґандалф. — Повертатися назад — це означає визнати поразку, а потім зазнати ще більшої. Якщо ми зараз повернемо назад, то Перстень там і залишиться: вдруге вирушити в дорогу ми не зможемо. Тоді рано чи пізно Рівенділ візьмуть в облогу і за якийсь час, недовгий і гіркий, його зруйнують. Примари Персня — смертоносні вороги, та вони лише тіні тієї сили і жаху, якими наділив би їх господар, якби Перстень Влади знову опинився на його руці.

— Значить, мусимо йти далі, якщо є інші шляхи, — зітхнув Фродо. Сем відсунувся в тінь.

— Є шлях, яким можна спробувати піти, — сказав Ґандалф. — Я думав про нього від самого початку, коли планував подорож. Але шлях цей неприємний, і про нього я ще не згадував. Араґорн був проти нього і хотів хоч спробувати перейти через гори.

— Якщо дорога гірша за Ворота Багряного Рогу, то вона справді жахлива, — сказав Мері. — Та краще вже відразу довідатися про все найгірше.

— Дорога, про яку я говорю, веде через Копальні Морії, — сказав Ґандалф.

Лише Ґімлі підняв голову; в очах його запалав вогник. На всіх інших ця назва нагнала жах. Навіть для гобітів вона була овіяна легендарним страхом.

— Дорога може вести до Морії, та де певність, що вона поведе через Морію? — похмуро запитав Араґорн.

— Це зловісне ім'я, — сказав Боромир. — Не розумію, навіщо туди йти. Якщо ми не можемо перейти гори, то помандруймо на південь, до Роганського Проходу, туди, де люди прихильні до мого народу, тобто так, як я ішов сюди. Або можна перетнути Ізен, дістатися до узбережжя і через Лебеннін вийти до Ґондору з моря.

— Ситуація змінилася, відколи ти прийшов на Північ, Боромире, — відповів Ґандалф. — Ти хіба не чув, що я розповідав про Сарумана? З ним я можу ще зустрітися до кінця нашої пригоди. Та Перстень по змозі не повинен проходити повз Ізенґард. Роганський Прохід для нас закритий, якщо ми супроводжуємо Персненосця.

Іти довшим шляхом нам не дозволяє час. Так ми би могли й цілий рік пробиратися пустельними, незаселеними землями. Але не були би й у безпеці. За ними пильно стежать Саруман і Ворог. Коли ти йшов па північ, Боромире, в очах Ворога ти був лише випадковим мандрівцем із півдня і мало його хвилював: він переймався тільки пошуками Персня. А тепер ти повертаєшся як один із Загону Персня, і ти під загрозою, поки перебуваєш із нами. Небезпека зростатиме з кожною лігою, пройденою під відкритим небом на південь.

Боюся, що відкрита спроба перейти гори лише погіршила наше становище. Якщо ми не зникнемо на якийсь час із очей і не приховаємо нашого сліду, надії на успіх мало. Тому я раджу йти не через гори, не довкола них, а попід ними. Принаймні Ворог не сподіватиметься, що ми підемо тією дорогою.

— Ми не знаємо, на що він сподівається, — зазначив Боромир. — Може, він стежить за всіми дорогами, навіть найменш імовірними. У такому разі заходити в Морію — те саме, що йти в пастку, нітрохи не краще, ніж стукати у ворота самої Темної Вежі. Морія — чорна назва.

— Ти говориш про те, про що не знаєш, коли порівнюєш Морію з укріпленням Саурона, — відповів Ґандалф. — Один лише я був у підземеллях Темного Володаря, і то лише в його старіших і менших володіннях Дол-Ґулдура. Ті, хто входить у ворота Барад-дура, не повертаються. Та я не вів би вас у Морію, якби не було надії на вихід. Якщо там є орки, і це буде проти нас, згоден. Але більшість орків Імлистих Гір була розсіяна та знищена у Битві П'ятьох Армій. Орли повідомляють, що орки знову збираються здалеку; та є надія, що Морія все ще вільна.

Є навіть надія зустріти гномів і самого Баліна, сина Фундіна, десь у підземних палатах його предків. У будь-якому разі потреба примушує нас іти саме так!

— Я піду з тобою, Ґандалфе! — сказав Ґімлі. — Я піду і подивлюся на палати Даріна, що би на нас там не чекало — якщо ти зможеш знайти двері, які зачинено.

— Добре, Ґімлі! — мовив Ґандалф. — Дякую за підтримку. Ми підемо разом і пошукаємо зачинений вхід. І разом увійдемо. У руїнах гномів голову гнома важче збити з пантелику, ніж ельфа, людини чи гобіта. Однак я буду в Морії не вперше. Колись я тут довго шукав Траїна, сина Трора, коли той загубився. Я пройшов Морію наскрізь і вийшов назовні живий!

— Я також ходив туди через Чорнорічні Ворота, — тихо мовив Араґорн, — і хоча також вийшов, спогади дуже неприємні. Я не бажаю вдруге вступати в Морію.

— А я не бажаю іти туди навіть уперше, — додав Піпін.

— Я теж, — пробурмотів Сем.