Розділ «Поганий хлопчик»

Але Галлас, який, найвірогідніше, з’їхав з глузду після смерті своєї дочки, прожив хоча би половину життя. Йому випала нещаслива доля, він страждав на параноїдальні фантазії і манії переслідування, проте, як кажуть, краще півжиття, ніж нічого. А от із маленьким хлопчиком справи були набагато гірші. Згідно зі звітом патологоанатома, малий просто опинився на проспекті Барнума не в тому місці й не в ту годину. Йому було не більше дев’яти років, а радше сім. Його життя навіть не встигло розпочатися.

Макґреґор привів Галласа, почепив ланцюг до стільця й поцікавився, скільки часу їм іще знадобиться:

— Він відмовився від ланчу, а я би залюбки перекусив.

— Уже скоро, — відповів Бредлі. Насправді, в нього лишалося тільки одне запитання, і, щойно Галлас умостився по свій бік оргскла, адвокат випалив: — Чому саме ти?

Галлас здивовано здійняв брови:

— Перепрошую?

— Цей біс, бо ти його маєш саме за біса, чому він обрав саме тебе?

Галлас посміхнувся, і його губи розтягнулися в тонку лінію.

— Наївне питання, адвокате. Так само можна спитати, чому одна дитина народжується з деформованою рогівкою, як от Ронні Ґібсон, а наступні п’ятдесят немовлят — абсолютно здорові. Або чому хороша, чесна людина отримує в тридцять років пухлину мозку, а чудовисько, яке служило наглядачем газових камер у Дахау, живе до сотні років. Якщо ви питаєте, чому з хорошими людьми трапляються погані речі, то це не до мене.

«Ти поцілив у безпорадну дитину шість разів, — подумав Бредлі, — останні три чи чотири постріли зроблено впритул. Як, заради всього святого, ти можеш вважати себе хорошою людиною?»

— Наостанок, — промовив Галлас, — дозвольте у вас дещо запитати.

Бредлі мовчки кивнув.

— Труп уже ідентифікували?

Галлас говорив буденним тоном в’язня, який затягує розмову, щоби довше не вертатися до камери, але вперше за всю зустріч у його очах спалахнула справжня жвава цікавість.

— Не думаю, — обережно відказав Бредлі.

Власне кажучи, він знав напевне, що не ідентифікували. Він мав знайомого в прокуратурі й дізнався б ім’я та походження жертви задовго до того, як про це пронюхали би журналісти, оскільки історія Невідомого хлопчика привернула увагу всієї нації. Протягом останніх чотирьох місяців про справу трохи призабули, але після страти Галласа інтерес спалахне з новою силою.

— Я би порадив вам поміркувати над моїми словами, — продовжив Галлас, — але не варто, чи не так? Ви вже про це думаєте. Можливо, ночами ще не крутитесь у ліжку, але так, ви вже точно міркуєте над цим.

Бредлі нічого не відповів. Тоді Галлас усміхнувся — цього разу широко та щиро:

— Я знаю, ви не повірили жодному моєму слову, інакше й бути не могло. Але хоч на хвилину увімкніть свою фантазію й поміркуйте. Білий хлопчик — якщо такі зникають, то їх шукають особливо наполегливо, бо ми живемо в суспільстві, де життя білого хлопчика досі цінується вище, ніж життя дитини іншої раси. Ще в молодших класах у малечі знімають відбитки пальців, щоби мати змогу ідентифікувати їх на випадок викрадення чи вбивства. Якщо я не помиляюся, то в нашому штаті вже ухвалили цей закон?

— Не помиляєшся, — неохоче буркнув Бредлі. — Але не варто на це покладатися, Джордже. Може, його дані просто загубилися, та й по всьому. Таке буває. У системі трапляються збої.