Розділ «Некрологи»

— То була просто фантазія, — запротестував я. — Просто розіграш, заради Бога. Я не знав, що таке станеться!

Хоча, можливо, це не було правдою. Мені згадався мій перший оргазм, у ванні, за допомогою повної жмені піни з мила «Айворі»[334]. Я не розумів тоді, коли потягнувся рукою вниз і взяв себе за… от тільки в глибині душі, у глибокому закутку, де ховаються інстинкти, я все знав. Є інший старий вислів, цей не Бена Франкліна: «Коли учень готовий — учитель з’явиться». Інколи той учитель чекає всередині нас.

— Вондерлі був твоєю ідеєю, — закинув я. — Так, як і Еймос, той Опівнічний Лазутчик. І тоді ти вже знала, що має трапитися.

Вона сіла на край письмового столу — тепер свого столу — і подивилася на мене прямо, втупилася поглядом, який не міг бути легким.

— От це вже правда. Але, Майку… я ж не знала, що вона буде поширюватися.

— Так само як і я.

— І це дійсно висаджує. Я сиділа поряд з тобою, коли ти це робив, і це було, наче дихаєш креком поряд із тим, хто його курить.

— Я можу зупинитись.

Надії. Надії.

— Ти певен?

— Цілком. А тепер щодо тебе. Ти зможеш тримати свого рота про це на замку? Скажімо, решту свого життя?

Кейті зробила мені ласку, обдумавши це запитання. Потім вона кивнула.

— Я мушу. У мене тут гарні перспективи, у «Цирку», і я не хочу їх вкурвити, поки не зможу звестися на власні ноги.

Іншими словами, у цьому була вся вона, та на що інше я міг очікувати? Нехай Кейті й не смоктала Джероминих евкаліптових льодяників, щодо цього я був неправий, але вона сиділа в Джероминому кріслі, за Джероминим столом. Плюс ця її нова «дивися, але не торкайся» примхливо укладена зачіска. Як могли б сказати Орвеллівські свині: «Сині джинси — добре, нова сукня — краще».

— А як щодо Пенні?

Кейті не відповіла нічого.

— Бо моє враження від Пенні — фактично враження всіх від Пенні — таке, що в неї не всі чотири колеса тримаються дороги.

Очі Кейті спалахнули:

— Тебе це дивує? У неї було надзвичайно травматичне дитинство, на той випадок, якщо ти забув. Кошмарне дитинство.

— Я можу поспівчувати, бо сам саме зараз переживаю власний кошмар. Тому наразі відставимо гідну групи підтримки емпатію, я просто хочу знати, чи триматиме вона замкненим свого рота. Скажімо, довічно. Зможе вона?