Розділ «Містер Зваба»

— Бракує складанці, яку ви з Дейвом збираєте. Пам’ятаєш складанку?

Дейв ледь не насправді почув клацання під кучерявою хмарою білого волосся, коли там ожили старі реле і заіржавілі блоки пам’яті.

— Звісно, я пам’ятаю. Але ці ніяк не підійдуть.

— А ти спробуй, — запропонував Оллі.

Дейв забрав їх у Ольги, поки вона зважалася. На його око, вони виглядали перфектно. На одній було зображено переплетення ферм; на двох, які сусідили в складанці, частину рожевої хмарки на обрії; на четвертій був лоб під хвацько насуненим беретом якогось крихітного boulevardier, що міг прогулюватися по Вандомській площі. Це просто дивовижно, подумав Дейв. Нехай Оллі вісімдесят п’ять, але він досі козирний. Дейв повернув деталі Ользі, і вона їх одну по одній поклала. Кожна пасувала ідеально.

— Voilа, — промовив Дейв і потис Оллі руку. — Tout fini [251]. Чудесно.

Ольга так близько нахилилася до складанки, що торкалася її носом.

— Ця нова деталь з фермами не дуже відповідає тим, що довкола неї.

Дейв сказав:

— Це дещо невдячно, навіть як на тебе, Ольго.

Ольга видала звук «пхгм». Над її головою Оллі повів бровами. Дейв зробив те саме йому у відповідь.

— Сідай з нами за сніданком.

— Я можу пропустити сніданок, — пояснив Оллі. — Наша прогулянка і мій найсвіжіший артистичний тріумф мене втомили. — Він нахилився поглянути на складанку і зітхнув. — Так, не відповідає. Але все одно близько.

— Близько рахується тільки в конячих підковах[252], коханчику, — оголосила Ольга.

Оллі повільно вирушив до дверей, що вели до «Вічнозеленого крила», його ціпок вистукував свій непомильний ритм раз-два-три. Він не з’явився до сніданку, а коли він не з’явився і на обід, медсестра, що чергувала того дня, пішла перевірити і знайшла Оллі лежачим на покривалі ліжка зі складеними на грудях його талановитими руками.

Схоже, він помер, як і жив, — мирно й без жодного галасу.

Того вечора Дейв спробував двері свого покійного друга і знайшов їх незамкненими. Він сів на прибране ліжко, тримаючи на долоні годинник із відкритою кришкою, щоб бачити як бігає секундна стрілка в маленькому колі понад цифрою 6. Дейв подивився на речі Оллі — книжки на полиці, альбом для етюдів на письмовому столі, різноманітні малюнки, пришпилені до стін, — і загадався, хто їх забере. Той ні до чого не здатний брат, припустив він. Дейв порився в пам’яті по його ім’я, і воно виловилося: Том. А племінницю звуть Марта.

Над ліжком висіло зображення вродливого юнака з високо зачесаним волоссям і блискітками на щоках. На його губах Купідона блукала усмішка. Невеличка, але зваблива.

IV

Літо розквітло повною мірою, потім почало убувати. По Меріленд-авеню снували шкільні автобуси. Стан Ольги Глухової погіршувався; вона дедалі частіше сприймала Дейва за свого покійного чоловіка. Вправність у крибеджі залишалася, але вона почала втрачати свою англійську мову. Хоча і старший син Дейва, і дочка жили неподалік, у передмісті, саме Пітер відвідував його найчастіше, проїжджаючи машиною шістдесят миль із ферми в окрузі Гемінгфорд і часто вивозячи батька кудись повечеряти.