Розділ «Біллі «Блокада»»

— Напевно, сталося ось що, — мовив Джо важким голосом. — Кервін Маккаслін обдзвонював усіх у пошуках кетчера, коли наші хлопці випали з обойми у Флориді, і менеджер «Пшінкодзьобів» сказав, що у нього є хлопець, який може залатати пробоїну в команді на три чи чотири тижні, припускаючи, що надовше він нам і не знадобиться. Бо, як він сказав, хлопчина не впорається.

— Але ж він впорався, — заперечив я.

— Тому що це був не Блейклі, — продовжив Ламбордацці. — На той час Блейклі з батьками, ймовірно, вже був мертвим, принаймні кілька днів. Малий Кацаніс майже самотужки доглядав за будинком. І далеко не всі клепки в голові він розгубив. Він був достатньо розумним, аби взяти слухавку, коли затріщав телефон. Відповів на дзвінок менеджера і сказав, що, звісно, Блейклі з радістю поїде в Нью-Джерсі. І перш ніж поїхати, — як Біллі, — він зателефонував усім сусідам та до продуктового магазину в центрі міста. Розповів, що Блейклі змушені виїхати у невідкладних сімейних справах, а він зостається на господарстві. Доволі непогано як на пришелепкуватого, вам так не здається?

— Він не пришелепкуватий, — відповів я.

— Ну, він перерізав горлянки людям, які прийняли його до себе та дали роботу, повбивав усіх корів, щоб сусіди не чули, як ті ночами мукають, аби їх подоїли, але хай буде так, як ви сказали. Знаю, що окружний прокурор погодиться з вами, бо він хоче побачити, як Кацаніса почеплять на шибениці. Ви ж знаєте, що саме так роблять в Айові.

Я повернувся до Джо.

— Як могло таке статися?

— У нього був талант, — мовив Джо. — і він хотів кидати м’яча.

У хлопця були документи Біллі Блейклі, а це було в ті часи, коли про фото на документах ніхто й не чув. Малі були доволі схожими між собою: блакитні очі, темне волосся, шість футів зросту. Але так, усе сталося переважно тому, що у пацана був талант. І він хотів кидати м’яча.

— Талановитий настільки, що майже місяць протримався серед професіоналів, — сказав Ламбордацці, і в цей час над нами лунали привітні вигуки. Біллі «Блокада» завдав свого останнього в Головній лізі удару: він вийшов на хоум-ран. — Позавчора на ферму Блейклі прийшов працівник газової служби. Раніше там теж бували люди, але вони читали на дверях записку Кацаніса та йшли геть. Але не працівник газової служби. Він заправив цистерни за коморою, а саме в коморі й лежали трупи — корів та Блейклі. Погода нарешті стала спекотною, і він унюхав їх. І на цьому історія в принципі закінчується. Тепер ваш менеджер хоче, аби його арештували без зайвого галасу та з мінімальним ризиком для життя гравців вашої команди. Я з цим згоден. А вам треба буде…

— Вам треба буде затримати хлопців у даг-ауті, — договорив Джерсієць Джо. — Відправ Блейклі… Кацаніса… сюди самого. Коли народ піде до роздягальні, його вже тут не буде. Тоді ми спробуємо якось розрулити цю херню.

— Що я їм, блядь, скажу?

— Командні збори. Безкоштовне морозиво. Мені начхати. Просто затримай їх на п’ять хвилин.

Я звернувся до Ломбардацці:

— Невже ніхто не знав? Ніхто ? Тобто ви хочете сказати, що ніхто не чув радіоефірів і ніхто не спробував зателефонувати Поупу Блейклі, щоб сказати, як це чудово, що його син рве Вищу Лігу?

— Припускаю, один чи два намагалися, — відповів Ломбардацці. — Народ із Айови справді вряди-годи навідується до великих міст. Можливо, дехто, потрапивши до Нью-Йорка, слухає радіотрансляції чи читає про успіхи «Титанів» у газетах…

— Я надаю перевагу «Янкіз», — встряг у розмову один із копів.

— Якщо мене цікавитиме твоя думка, я загрюкаю по ґратах твоєї клітки, — відказав Ломбардацці. — А до того стули пельку й не висовуйся.

Я глянув на Джо, відчуваючи, що мене зараз знудить. Помилка судді та видалення з поля в першій грі, де я був менеджером, тепер видавалися мені найменшою з моїх проблем.

— Приведи його сюди самого, — сказав Джо. — Мені байдуже як. Хлопці не повинні цього бачити, — він подумав, а тоді додав: — І малий не повинен зрозуміти, що вони побачили це. Що б він там не зробив.