Розділ «Герман Вук досі живий»

Джесмін здивовано глянула на неї.

— Так, — підтверджує вона. — Тепер до тебе дійшло.

Бренда просить:

— Дай мені пляшку.

Джесмін передає. Бренда відпиває ще, потім повертає пляшку подрузі.

— Гаразд, годі вже.

Джесмін дарує їй свою фірмову криву усмішку, яку Бренда пам’ятає ще з часів, коли в п’ятницю по обіді вони ходили до читальні. Вона виглядала дивно на тлі її мокрих від сліз та налитих кров’ю очей.

— Упевнена?

Лайн-ап — порядок гравців на відбивання.

Бренда не відповідає, але трохи сильніше тисне ногою на газ. Тепер на електронному спідометрі висвічується 80.

IV. «Ти перший», — каже Полін

Раптом вона збентежилася. Боялася почути, як її власні слова злітатимуть із Філових уст. Певно, вони прозвучать гучно, а тому фальшиво, як грім без дощу. Та вона забула різницю між його голосом для публіки — монументальним і трішки приторним, наче в голови присяжних, що зачитує фінальний вирок у фільмі про суд, і тим голосом, який у ньому прокидається лише коли він з одним-двома друзями (і ще нічого не випив). Цей голос — м’якший, добріший, і їй було дуже приємно слухати, як він зачитував її вірш. Ні, більш ніж просто приємно. Вона почувалася вдячною. В його виконанні вірш видавався значно кращим, ніж був насправді.

Чорні тіні вкривають дорогу —

ніжно, як поцілунки.

Клапті змертвілого снігу —

шмаття весільних чарунків.

Сизий серпанок імлистий пилом стає

золотавим. І проривається сонце

крізь вітром скуйовджені хмари!

На варту вічності мить знов