Розділ «Потойбіччя»

Що це за корпоратив такий?

І де це, врешті-решт, Білл сам?

Ейфорія через звільнення від болю минає. Замість неї з’являється відчуття зростаючого дискомфорту та зсуву. Знайомі обличчя на фото збивають із пантелику, а від того факту, що з більшістю з них він ніколи не зустрічався, стає ще гірше. Чоловік озирається і бачить сходи, що ведуть до інших дверей. На них видніються великі червоні літери: «ЗАЧИНЕНО». Отже, залишається тільки кабінет містера Гарріса. Білл спускається до нього, вагається, а тоді стукає.

— Відчинено.

Білл заходить. Біля заваленого паперами столу стоїть чоловічок у мішкуватих штанах з високою талією на підтяжках. У нього прилизане каштанове волосся з проділом посередині. Він носить окуляри з тонкою оправою. На стінах висять рахунки та вирізані з журналів вульгарні фото оголених жіночих ніг, через що Білл згадує вантажну компанію, в якій працював батько Річчі Бленкмора. Білл був там кілька разів із Річчі, і диспетчерська станція виглядала точнісінько так само.

Якщо вірити календарю на стіні, сьогодні березень 1911 року. Це не менш безглуздо, ніж 1956 рік. Ліворуч від Білла двері. Праворуч також. Вікон немає, але зі стелі виходить і зависає над кошиком для білизни фірми «Дандукс» скляна труба. Кошик переповнений, і видається, що гора жовтих папірців — це знову якісь рахунки. Чи, може, якісь нотатки-нагадування. На кріслі перед столом папери звалені в купу двофутової висоти.

— Білл Андерсон, так? — Чоловік усівся за стіл. Потиснути руку не пропонує.

— Ендрюс.

— Ясно. А я Гарріс. Ось ви і знову тут, Ендрюсе.

Що ж, зважаючи на всі дослідження Білла про смерть, ця репліка має сенс. Яке полегшення. Хіба що йому доведеться повертатися в образі скарабея чи іще чогось бридкішого.

— Отже, це реінкарнація? У цьому вся штука?

Айзек Гарріс зітхає.

— Ви постійно запитуєте мене те саме, і я завжди даю вам одну відповідь: «Не зовсім».

— Я ж мертвий, так?

— Ви відчуваєте себе мертвим?

— Ні, але я бачив біле світло.

— Ну звісно, знамените біле світло. Ось де ви були, а ось де ви є. Заждіть хвильку.

Гарріс недбало проглядає папери на своєму столі, не знаходить того, що йому потрібно, і починає висовувати шухляди. Витягає ще кілька папок і бере одну з них до рук. Відкриває, гортає одну-дві сторінки та киває.

— Просто освіжаю деякі деталі для себе. Ви ж інвестиційний банкір?

— Так.