Розділ «Частина IX»

Деякі студенти вешталися від гурту до гурту, сміючись і теревенячи. Інші сиділи в шепітливій інтимності. Там трималися за руки, було трохи обіймів і випадковий поцілунок. Усе це було набагато скромніше, ніж можна було б очікувати від сексуально заведених двадцятирічних.

Це було дуже мило — ніжне кохання дітлахів, які розслаблено не хотіли думати про те, що це їм доведеться успадкувати місто, а музика грала і грала, м’яко відбиваючись від високих сусідніх будинків, де дітлахи й жили здебільшого.

Вони були синами й доньками майбутнього. Вони носили одяг гіпі, ділилися косяками та пляшками дешевого рому і грали музику біля моря. Але вони також отримували високі оцінки й не звертали уваги на те, що в юрмі були представники всіх релігій і всіх каст.

Вони вже стали чимось, чого раніше не існувало на берегах Міста-Острова, тож коли прийде їхня черга керувати компаніями й радами, ця молодь попрямує за іншими зорями.

Дві подруги Діви активно нахилялися до Дідьє, хапаючись за нього в поривах безконтрольного гиготіння. Вони взагалі не слухали музику. Кожне тихо сказане речення Дідьє змушувало їх зойкати йому в сорочку, щоб приглушити звук.

Він помітив мене і вислизнув від них попри те, що вони одразу надулися.

— Що тебе затримало? — запитав він, тиснучи мені руку.

Що ж мене затримало?

Суїцидальний напад Аршана на поліцейський відділок Колаби і легендарний скарб.

— Потім розповім. Ти як?

Дідьє мене не почув. Він показував дівчатам дуже скандальний жест.

— Як ти, Дідьє?

— Он там дві чарівні панянки, які б хотіли дізнатися про тебе більше, ніж потрібно.

Він помахав рукою, наче фокусник. Ми глянули на двох подруг, які сиділи за кілька метрів. Щось у них було написано на обличчях. Можливо, посмішки. Але я не був певен.

Хай що Дідьє їм розповів про мене, здавалося, це перетворило страх на захоплення. Дівчата підняли вгору руки й почали нам розмахувати. Чи то віталися, чи то захищалися.

Вони знову почали якось лячно посміхатись, і я не міг зрозуміти причину. Хлопці ніколи не розуміють, що саме гарненькі дівчата роблять зі своїми личками. Дівчата повставали, дуже спритно як на не надто атлетичних дівчат, і почали повільно наближатися до нас, ступаючи в ногу по траві босими підошвами. Схоже, вони були якраз атлетичними дівчатами.

Діви були танцівницями — танцівницями, які танцювали разом і багато практикувалися. Вони були вправні. Це я зразу зрозумів. Хлопці завжди розуміють, що саме гарненькі дівчата роблять зі своїми стегнами.

— Якщо вони запитають про вбиту тобою людину,— сказав Дідьє, поки Діви повільно линули по залитій місячним сяйвом траві,— то я сам про все розповім.

— Я ж нікого не вбивав, Дідьє.

— Справді? — непевно запитав Дідьє.— А чому ж я завжди гадаю, що вбивав?