Розділ «Частина IX»

Стоячи на вулиці й ловлячи таксі, щоб забрати свого мотоцикла, я почув вигуки, крики і щасливе верещання з будинку трьох родин.

Я повернувся до свого мотоцикла і заплатив малому, який за ним наглядав. Але він віддав мені гроші назад, та ще своїх додав, а це було погано.

Поки мене не було, він сидів на моєму мотоциклі. Він був «дрифтером». Його фішкою стало сидіти на чужих мотоциклах і в чужих авто, щоб прокручувати свої справи. Він саме закінчив продаж наркоти, сидячи на моєму мотоциклі, а тепер ділився прибутком. Коли я був із санджайською компанією, то йому б навіть на думку не спало використати мій транспорт для роботи. Це було порушенням субординації, і він це знав. Йому було цікаво, чи знаю про це я.

Я схопив його за комірець сорочки і заштовхав ті гроші хлопцю в кишеню.

— І що це ти в біса робиш, Сиде, використовуючи мого мотоцикла?

— На вулиці зараз зовсім погано, Лінбаба! Афганці на Мугаммед-Алі-роуд, а скорпіони вже під ліжком. Люди вже не знають, де можна торгувати наркотою.

— Вибачся.

— Мені дуже шкода, Лінбаба.

— Не переді мною, а перед мотоциклом. Ти мав наглядати за ним. Проси пробачення.

Він нахилився до мотоцикла, склавши докупи руки, а я тримав його за сорочку. Сид був дуже слизьким типом, і ми обоє знали: якщо він почне тікати, то мені доведеться їхати, а не бігти, щоб його догнати.

Він приклав складені руки до лоба.

— Мені дуже прикро, мотоцикле-джі, за мої погані манери,— палко мовив він.— Я обіцяю поважати тебе в майбутньому.

Він потягнувся, щоб його попестити, але я не дозволив.

— Уже досить. Більше такого не роби.

— Ні, сер.

— І перекажи іншим «дрифтерам» триматися від нього подалі.

— Так, сер!

Я поїхав на концерт на Бек-Бей, обравши шлях, який не пролягав повз будинок Аршана. Я не хотів думати про скарб чи про юного Фарзада, який лежав у комі десь у лікарні. Мені було сумно, настільки сумно, що хотілося послухати джаз.

Я припаркувався біля мотоцикла Навіна, поруч з юрмою з п’ятдесяти чи шістдесяти студентів, які сиділи на березі. Джаз піднімав людей до однакових висот. Я стояв скраю, тримаючи руки в кишенях куртки. Я гойдався на хвилях мелодії з думками про Карлу, знаючи, як би їй усе це сподобалося.

— Музиканти — сволота,— пробубнів Навін, приєднуючись до мене.