Розділ «Частина IX»

— Привіт,— мовила одна з дівчат.

— Привіт,— приєдналася друга.

— Я такий радий, що ви тут, дівчата,— сказав я.— Ви просто мусите залишитися, поки моя дружина не повернеться з церкви.

— Твоя дружина? — здивувалась одна дівчина.

— З церкви? — писнула інша.

— Так. Вона буде з дітьми. Їх четверо, і їм усім менше чотирьох. Класно, що ви — хороші няньки. Ці діти — просто демони, а нам так потрібна перерва.

— Фу-у-у!

— А хіба ви не няньки? — невинно запитав я.— Дідьє запевнив, що ви працюватимете в понеділок, середу та п’ятницю по двадцять рупій за годину.

— Фу-у-у! — видали вони, відійшовши, щоб сісти з двома миловидними гарно одягненими хлопцями, які грали на барабанах табла.

— Глянь, що ти накоїв! — обурився Дідьє.

— Вбита мною людина? — заперечив я.— Ти сам про все розповіси?

— Ну, Ліне,— пробурчав він,— Дідьє — творець небилиць, і всі це знають, але погляньмо правді в очі: ти не даєш мені багато простору для творчості. Я використав трішки поетичної свободи. Якщо розповідати людям правду, то лише ми з Навіном вважатимемо тебе цікавим, і я навіть не певен щодо Навіна.

— Та що це взагалі таке? Паскудити Шантарама? Здай назад, Дідьє. З мене й так на сьогодні досить.

Він не встиг відповісти, бо раптом почувся крик.

— Мені здається, що це пожежа!

Ми обернулись у напрямку вогню, який підіймався десь на узбережжі, неподалік нас.

— Це риболовецька колонія,— помітив Навін.

— Горять човни,— погодився я.

— Залишайся з Дівою! — гукнув до Дідьє Навін, поки я біг до мотоцикла.

— Дівчата будуть зі мною в безпеці,— гукнув у відповідь він, обійнявши Дівиних Дів.— Але прошу, не дозвольте себе вбити!