Розділ «Частина IX»

— Рослявий митець, дуже привабливий, з довгим волоссям. Він зліпив Енкіду, який стоїть цього місяця біля входу в «Джаганґір»[123]. Він дуже талановитий.

— Митці,— мовив я, згадуючи скульптора.

— Справді,— погодився Дідьє.— І чому ми крутимося навколо музикантів і художників?

— Це сексуально,— вирішив я.— Художники змушують роздягатися, а музиканти змушують кінчати.

— Митці — сволота,— просичав Дідьє.

— Справді. Карла казала, коли повернеться?

— Ну...

— Що?

— Ну...

— Дідьє, чому я не можу про це знати?

— Вона сказала... що повернеться... за два дні, Ліне. І гадаю, вона це серйозно. Вона прихопила свою зброю. А ще того рослявого митця — Таджа.

Я довго мовчав, але, мабуть, скреготів зубами чи хрускотів кісточками пальців, бо Дідьє підвівся й обійняв мене.

— Ліне, хай що сталося, завжди є алкоголь,— нагадав він, тримаючи мої плечі на відстані витягнутих рук.— Давай епічно налигаємося. В тебе є улюблене місце забуття?

— А знаєш, Дідьє, ти маєш рацію. Нам усе одно потрібно їхати.

— Їхати?

— Щоб послухати «Аум Азаан» — джазовий гурт Раґава. Вони сьогодні грають. Це неофіційний концерт у Бек-Беї. Я сподівався, що Карла захоче піти. Але все одно ходімо повеселимося.

— Ліне, ти співаєш мою пісню,— тріумфально відповів Дідьє.— Але я візьму таксі, якщо ти не проти.

Розділ 55

Я сам-один доїхав до місця проведення концерту, але, минаючи відділок Колаби на шляху до Кафф-Парейді, помітив Аршана, який стояв посеред дороги. У нього в руці був довгий зазублений ніж. Аршан горлав.

Зупинившись, я підійшов до нього. Почала збиратися юрба, але люди трималися осторонь. Копи його або ще не помітили, або вирішили не реагувати.