Розділ «Частина V»

— А! Ого. Ну і коли це відбулося?

— Це відбувається просто зараз,— сказала Карла, витримуючи його погляд.— Не відставай.

Моє серце спіткнулося, неначе п’яний танцюрист. Господи, я її кохав! Вона була одна-єдина.

Потім Карла повернулася до дівчини, Ранвей, і запитала, чи з нею все гаразд. Я поглянув на дівчину. З нею точно не все було гаразд.

— З нею все добре! — запевнив Вінсон, обіймаючи її за плечі.

Обличчя Ранвей було втомлене і бліде.

— Я запропонував,— провадив Вінсон,— сказав: агов, ти так багато витерпіла. Прийшов час вийти і зустрітися з людьми, трохи посміятися, знаєш? Кажуть, це найкращі ліки.

Він пригорнув її ближче, потрусив. Її руки гойдалися, неначе неживі.

— Як тримаєшся, мала? — запитав я.

Вона мерщій підвела погляд, блискаючи шматочками льоду в блакитних очах.

— Я не мала! — обурилася вона.

— Га-аразд.

— Не звертай уваги,— мовила Карла.— Він же письменник, тож думає, що старший за свого діда.

— Це дуже дотепно,— розреготався Вінсон.

— А щодо тебе,— вела далі Карла.— Забери від дівчини руки, просто зараз.

Вражений Вінсон дозволив Карлі відлучити Ранвей від себе.

— Рендалле,— звернулася Карла,— я знаю, що ти вже не працюєш, але це надзвичайний випадок. Хочу побачити твої найчистіші келихи й почути найбрудніші жарти, і швиденько.

— Слухаюсь і корюся, пані,— сказав Рендалл, а в його руках почали танцювати келихи, неначе ті в’юни.

— І що тут робити? — промимрив Вінсон.— Вона вкрала мою дівчину.

— То тепер вона вже твоя дівчина?.