Розділ «Частина V»

— Але ти що — ідеш із санджайської компанії?

— Іду. Вже пішов.

— Справді? І Санджай тебе відпустив?

— Я отримаю благословення Санджая після цього завдання. Чесно кажучи, гадаю, він радий здихатися мене.

— Ти не боїшся розходитися з ним думками. Є лише два типи лідерів: ті, які вітають правду, й ті, які її зневажають. Боюся, що Санджай належить до другого типу.

— Що є, те є,— посміхнувсь я.

— Я дуже радий, що ти його кидаєш. А ти радий?

— Так. Лише наглянь за Лайзою.

— Звісно, звісно, залюбки.

— Приєднаємося до інших?

— Так! Ліне, це чудові новини, і вони вимагають святкування. Але...

— Але, що?

— Ви з Карлою...

— Що — ми з Карлою? Немає ніяких нас із Карлою.

— Ліне, це ж Дідьє. Жодна швидкоплинна підозра кохання не може приховатися від Дідьє. Я бачив вас разом. Я знаю все.

— Забудь про Карлу.

— Я зможу, якщо зможеш ти,— пообіцяв він із трохи схвильованою посмішкою на обличчі.— Хай там як буде, Дідьє тебе підтримає.

— Дякую, брате,— мовив я, розриваючи обійми, від яких його кучеряве волосся притислося до мого обличчя.

Ми повернулися до Карли та Близнюка. Карла зиркала то на Дідьє, то на мене, посміхаючись трохи зверхньо, щоб додати перчинки до своєї прихильності.

Дві дівчини, що мали по склянці в кожній руці, танцюючи підійшли до Дідьє та Близнюка, які взяли собі напої, продовжуючи танцювати.