— Ми всі є тими, якими були раніше, навіть коли вдаємо когось іншого.
— Це не відповідь на моє запитання,— сказала вона.
— Те, що ми говоримо, рідко є тим, що ми робимо.
— Я не беру участі в конкурсі афоризмів,— мовила вона, спантеличено посміхаючись і сідаючи біля мене.
— Ми є мистецтвом, яке вбачає мистецтво в нас.
— Ой ні,— заявила вона.— Тримай усі ці рядки при собі.
— Фанатизм означає, що коли ти не проти мене, то ти проти мене.
— Можу звинуватити тебе в афористичному домаганні, знаєш?
— Честь — це мистецтво бути скромним,— незворушно відповів я.
Ми розмовляли спокійно, але наші очі стріляли голками.
— Гаразд,— прошепотіла вона,— давай грати. Моя черга?
— Звісно ж, твоя. Я вже на три ходи попереду.
— Кожне прощання — це примірка сукні для останнього прощання,— видала вона.
— Непогано. Вітання інколи бреше, але прощання завжди каже правду.
— Вигадка — це факт, тільки вбраний у диво. Правда про одне — це брехня про щось інше. Ну ж бо, Шантараме, доклади зусиль.
— Навіщо квапитися? Є ще багато так само вдалих.
— Ти щось пропонуватимеш чи ні?
— О, бачу, ти намагаєшся збити мене зі шляху і вибити з колії. Ну добре, крута дівчино, поїхали. Натхнення — це благодать миру. Правда — це наглядач у в’язниці душі. Рабство неможливо звільнити з системи: рабство і є системою.
— Правда — це лопата,— випалила у відповідь вона.— Твоє завдання — це яма.
Я розсміявся.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Тінь гори» автора Грегорі Девід Робертс на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина V“ на сторінці 6. Приємного читання.