TextBook Під час змагання ми шепотіли, щоб не збудити інших. Небо було темне, але хребет світанку кольору побляклого листя нависнув над далеким хмарним пругом.
— О, почекай-но,— насупився я, нарешті усвідомлюючи.— Ти думаєш, що я піднявся сюди через тебе? Ти думаєш, що я це все підлаштував?
— А це так?
— А ти б хотіла?
Вона повернулася напівпрофілем, і те сумніше м’якіше око вивчало моє обличчя, неначе роздивляючись карту. Червоно-жовті вогняні тіні танцювали на Карлиному обличчі, світло від багаття виводило віру й надію на її шкірі, як вогонь робить на будь-якому обличчі, бо ми істоти вогню.
Я відвернувся.
— Я гадки не мав, що ти тут,— запевнив я.— Це була ідея Абдулли.
Вона м’яко розсміялася. Чи була вона розчарована, чи зітхнула з полегшенням? Я не знав.
— Як щодо тебе? — запитав я, кидаючи кілька гілочок у вогонь.— Ти ж не віднайшла релігію зненацька. Скажи, що це не так.
— Я принесла Ідрису гашиш,— розповіла вона.— Він пристрастився до кашмірського.
Була моя черга сміятися.
— І як довго це триває?
— Десь... рік.
Вона про щось мріяла, дивлячись на світанковий ліс.
— Який він?
Вона знову на мене глянула.
— Він... автентичний. Ти познайомишся з ним пізніше.
— Як з ним познайомилася ти?
— Я не піднімалася сюди для знайомства з ним. Я піднялася для зустрічі з Халедом. Саме він розповів мені, що Ідрис тут.
— Халед? Який Халед?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Тінь гори» автора Грегорі Девід Робертс на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина V“ на сторінці 9. Приємного читання.