Розділ «Частина IV»

У ті дні це була велика сума, і я планував забрати її у Вінсона якнайшвидше. Коли я вже зібрався вийти з кабінету Блискавичного Диліпа, запихаючи норвезького паспорта в кишеню, черговий сержант попросив затриматися.

— Передай санджайській компанії, що ця справа підніме ставки.

— Про що ти?

— ДаСилва,— сказав він, майже випльовуючи останні слова.— Ендрю ДаСилва. Саме його героїн убив хлопця. Це вже третій передоз від героїну за цей тиждень. Санджайська компанія продає дуже міцний і дуже неякісний товар. У мене через це проблеми.

— Як ти можеш бути таким певним?

— Пішов ти, і пішли всі ті мертві наркомани. Мені начхати на це. Двоє місцевих малих — це невелика морока, та коли в цій зоні здихає іноземець, то на моєму столі залишається велика пляма. А я люблю тримати стола чистим. Я вже сказав ДаСилві, щоб цього місяця заплатив подвійний тариф за дві смерті. Тепер смертей уже три, тож ціна буде потрійна.

— Блискавичний, краще сам скажи це Санджаю. Ти зустрічаєшся з ним частіше за мене.

Я вийшов з відділка й, оминаючи транспорт на дорозі, підійшов до вузького цементного блока й металевої рейки, що відділяли дорожні смуги, які відходили від головної траси праворуч і ліворуч.

Стоячи в розриві сталевої огорожі, я відчував, як навколо кружляє транспорт: тісно напхані червоні приміські автобуси, скутери, які вміщували по п’ять членів родини водночас, ручні візки, мотоцикли й велосипеди, чорно-жовті таксі, рибні вантажівки, особисті автомобілі й військовий транспорт, який виїжджав з великої морської бази на краєчку півострова Міста-Острова та в’їжджав на неї.

Крізь хащі думок прозирнули слова.

Наша наркота. Наркота санджайської компанії. Дівчина з медальйона, Ранвей-як-злітна-смуга. Її хлопець. Дівчина з медальйона. Наша наркота.

Гудки, велосипедні дзвіночки, музика з радіо, крики торговців і жебраків лунали звідусіль, відбиваючись від переходів і елегантно провислого каміння будинків, що їх підтримували.

Наша наркота. Наркота санджайської компанії. Дівчина. Медальйон. Її хлопець. Наша наркота.

Мене мучили аромати вулиці, затьмарюючи свідомість,— свіжа риба і креветки з причалу Сассуна, випари солярки й бензину, важкий запах мокрого полотна від мусонної цвілі, що пробирався крізь виступи кожного будинку в місті.

Наша наркота. Наша наркота.

Я стояв посеред дороги. Ріки транспорту текли переді мною, прямуючи на північ, і позаду мене, прямуючи на південь, уздовж вузької морської затоки півострова.

Хадербгай заборонив будь-кому в компанії торгувати героїном у Південному Бомбеї чи отримувати доходи від проституції. По його смерті більша частина фінансування санджайської компанії надходила з обох джерел, і Санджай санкціонував дедалі більше дилерів і борделів.

Це вже був новий світ, не сміливіший, але набагато багатший, ніж той, який існував, коли Хадербгай визволив мене з в’язниці й найняв. Безглуздо було стверджувати, що я не продавав наркотики чи дівчат, що я не заробляв підробкою паспортів. І стояв у цьому світі з обмотаним навколо шиї срібним ланцюгом.

Як солдат санджайської компанії я воював проти інших банд і мав захищати Ендрю, Аміра, Фейсала та їхні операції, не питаючи про причини пролиття крові, без права на відмову.

Наша наркота.