Розділ «Частина IV»

— Воно — норвезьке,— пояснила дівчина.— Пишеться як Р-а-н-н-в-е-й-г, але вимовляється Ранвей, як злітна смуга.

— Її звати Ранвей,— мовив я.— Як злітна смуга.

— Чого ти хочеш, Шантараме? — запитав Диліп.

— Я б хотів провести міс Ларсен додому. У неї був дуже важкий день.

— Міс Ларсен розповіла мені, що в неї немає дому,— заперечив Диліп.— Сьогодні вранці її викинули з готелю «Френтік».

— Вона може зупинитись у мене,— випалив Вінсон.

Усі повернулися до нього.

— Це... це дуже великий будинок, мій дім,— запнувся Вінсон, дивлячись на кожного з нас по черзі.— Там повно місця. У мене є служниця. Вона добре про неї подбає. Це якщо... це... якщо вона захоче поїхати до мене.

Блискавичний Диліп повернувся до мене.

— І хто цей бісовий ідіот такий? — переключившись на хінді, запитав він.

— Це пан Вінсон,— сказав я.

— Я — Стюарт Вінсон,— розповів той.— Я був тут приблизно десять хвилин тому.

— Заткайся,— скомандував Блискавичний.

— Ми б хотіли доправити міс Ларсен додому, Блискавичний-джі,— заявив я.— Звісно, якщо вона може йти.

— Може,— повторив Диліп, розтягуючи слово.— Це таке маленьке слово, але зі стількома умовами, які мають бути виконані.

— Буду радий їх виконати,— запевнив я,— залежно від того, звісно, скільки є умов і як чітко їх потрібно дотримуватися.

— Можу назвати принаймні десять умов,— запропонував Блискавичний, розводячи свою дратівливість лукавою посмішкою.

Я відрахував десять тисяч рупій і поклав гроші йому на стіл. Посунув їх уперед, а він накрив мою руку обома своїми.

— Чим цікава ця дівчина для санджайської компанії?

— Це не стосується санджайської компанії. Це особиста справа. Вона — друг.