Розділ «Частина IV»

Черговий сержант обдивився мене з ніг до голови, поглянув на дівчину, яка сиділа з того боку столу, а потім перевів погляд назад.

— Твоя подруга? — поцікавився Блискавичний, киваючи на дівчину.

Я глянув на неї, і всередині з’явилося відчуття невидимого клубка, неначе скручувалися листки папороті. Це була дівчина з фотографії в кулоні, та, що продала кулон, та, яку я намагався попередити, коли повертав їй прикрасу.

«Доле,— подумав я,— злізь із мене».

Її брудне волосся скуйовдилось і прилипало до поту на шиї. Дівчина була одягнена в традиційну синю футболку, вилинялу від багаторазового прання і достатньо тісну, аби підкреслити худеньку тендітну фігуру. Її джинси здавалися зависокими, тоненький пояс збирав тканину брижами навколо вузької талії.

На ній був кулон. Вона мене впізнала.

— Так,— відповів я.— Подруга. Будь ласка, сержанте-джі, увімкніть вентилятор.

Блискавичний Диліп зиркнув на нерухомий вентилятор над її головою і майже непомітно перевів очі на вентилятор, що швидко обертався над ним, виганяючи задуху від мусону.

Знову перевів погляд на мене і блиснув медовою ненавистю.

— Панка[82]! — гримнув підлеглому він.

Констебль мерщій увімкнув вентилятора над головою дівчини, й охолоджене повітря ринуло на піт, що обливав її тоненьку шию.

— То вона твоя подруга, Шантараме? — підступно запитав Диліп.

— Так, Блискавичний-джі.

— Ну добре, як її звати?

— Ким вона тобі назвалася?

Диліп розреготався. Я повернувся до дівчини.

— Як тебе звати? — запитав я.

— Раннвейг,— заявила вона, торкаючись медальйона на шиї, коли наші погляди зустрілися.— Раннвейг Ларсен.

Диліп знову розреготався.

— Це не те ім’я, що у мене записане,— сказав він, продовжуючи посміхатись.