Розділ «Частина XV»

Він знову підсунув мішка до стіни, саме коли до нас повернулися Карла і Ранвей.

— Він відмовляється нюхати мої боби,— поскаржився Вінсон.

— Відмовляється? — знущалася Карла.— Лін, якого я знаю, просто бобовий фанатик.

— Стюарт зробив особливу суміш,— гордо повідомила Ранвей.— Гадаю, що це найкраща кава, яку я куштувала.

— Вона в іншій кімнаті,— сказав Вінсон, готуючись туди піти.— Можеш понюхати, якщо хочеш.

— Та ні,— випалив я.— Я відчуваю все звідси.

— Я ж казав тобі, мій Великодній Зайчику,— обійняв Вінсон свою Ранвей.— Люди відчуватимуть аромат нашої кави з вулиці й будуть неначе загіпнотизовані, щось таке.

— Удачі, люди,— мовив я, витягаючи Карлу з перебудованої крамниці.

— Відкриття на повний місяць,— нагадала Ранвей посеред обіймів.— Не забудьте.

На вулиці ми залізли На мого сталевого коня, але Карла зупинила мене до того, як завівся двигун.

— Що ти відчуваєш у присутності Вінсона? — поцікавилась вона, тримаючи руку на моєму плечі.

— Хвилі бобів,— сказав я.— Що ти відчула у присутності Ранвей?

— Він розповів, як вони назвуть це місце?

— Так. «Любов&віра». А що?

— Наскільки я бачу,— мовила Карла,— він — кохання, а вона — віра.

Біля нас зупинилося авто, блокуючи шлях. Насправді це був катафалк з Денісом — Несплячим Бабою — за кермом. Конкенон сидів на пасажирському сидінні. Біллі Башу і Джамал — Театр Одного Актора — сиділи позаду, а біля одного з вікон лежав манекен у чомусь схожому на прозору пластикову домовину.

Конкенон поклав ліктя на вікно.

— Розшукуються,— заявив він, вишкірившись на Карлу.— Живі чи мертві.

— Рухайся,— мовив я.

— Привіт, Карло,— озвався Деніс.— Так приємно познайомитися з тобою, коли я не сплю. А ми зустрічалися, коли я був на тому боці?