Розділ «Частина XV»

— Я... знаєш... я буду отам,— сказав я, задкуючи.

Секретарка відвела нас до алькову навпроти дверей офісу Діви, і ми сіли на м’яких стільцях. Там стояв столик з діловими газетами і журналами, на ньому — газована вода у карафі та трохи арахісу, насипаного у бронзовий зліпок людської руки.

Долоня з арахісом привернула мою увагу, коли ми сідали. Я вказав на неї, намагаючись зрозуміти натяк.

— Це так ми тобі заплатимо? — прошепотів я Карлі.— Чи, може, це те, що сталося з останнім хлопцем, який попросив надбавки?

— Біднякам не випадає перебирати,— сказала Карла.

— Збіса добре,— посміхнувсь я, подумки аплодуючи.

Біля нас з’явилася висока гарненька дівчина.

— Я можу принести вам кави? — запитала вона.

— Може, пізніше, з Дівою,— відмовилася Карла.— Дякую.

Дівчина пішла, і я обернувся до Карли.

— Там досить дивно, на рецепції.

— Мармурова плитка — якось замало для дивного.

— Ні, я про дівчат. Вони нічого не роблять.

— Що ти маєш на увазі — вони нічого не роблять?

— Там просто джайв неробства.

— І? Може, це просто тихий день.

— Карло, ну ж бо. Там сім дуже вродливих дівчат, і жодна з них нічим не займається. Це якось дивно.

— Якось дивно, що ти їх порахував,— посміхнулася вона.

— Я...

Відчинилися двері Дівиного офісу. Це відбулось якраз за хвилину до нашої зустрічі. Звідти висипала купка бізнесменів, одягнених у однакові костюми та з однаковим виглядом ситої амбіції.