Розділ «Частина XI»

— То про що він ?

— Про письменника, який убиває декого, бо той заважає йому писати. Хочеш дізнатись, у чому полягає таємниця?

Він скинув ноги донизу і сів, спираючись ліктями на стегна.

— Обожнюю таємниці,— відповів він.

— Таємниця полягає в тому, чому письменник так довго зволікав.

— Сарказм,— зрозумів він.— Тобі варто почитати Лєрмонтова. «Кавказ» славиться своїм сарказмом.

— І не кажи,— зауважив я, беручи ручку.

— То ти справді здатен змінювати свої сни?

Поставивши лікоть на стіл, я націлив ручку на Олега. Сподівався, що вона перетвориться на кадуцей[136], і тоді можна буде хлопця приспати.

— У плані, як це працює? Я б дуже хотів змінювати наші сни. У мене є деякі сни, ну знаєш, які б дуже, дуже хотілося поставити на повторення.

Вдягнувши ковпачка на ручку, я згорнув записник, дістав два холодних пива і жбурнув одним в Олега. Тоді повернувся у крісло і підняв свою бляшанку для тосту.

— За таємниці,— сказав я.

— За таємниці!

— А тепер сядь, розслабся і розкажи, що не так, Олеже.

— Твоя Карла,— почав він, роблячи ковток пива.— Я знаю, як ти почуваєшся, бо в Москві маю власну Карлешу.

— То чому ж ти не повернешся назад у Москву?

— Москва мені не до вподоби,— зізнався він, роблячи ще один ковток.— Я хлопець із Санкт-Петербурга.

— Але ж ти закоханий у дівчину.

— Так. Але вона мене ненавидить.

— Вона тебе ненавидить ?